Tumgik
#УРСР
demiurgeua · 5 months
Text
День вшанування учасників ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС
Щорічно 14 грудня в Україні вшановують світлу пам’ять учасників ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, пожежників, експлуатаційний персонал ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, всіх громадян та громадянок України, хто ціною свого життя і здоров’я жертовно зупинив ядерну стихію Чорнобиля та врятував Україну та світ від поширення радіаційної…
Tumblr media
View On WordPress
0 notes
garland-on-thy-brow · 11 months
Text
"Першою відомою оперою українського автора є «Демофонт» Максима Березовського, типова італійська opera seria на лібрето П'єтра Метастазіо, її прем'єра відбулася 1773 року в Ліворно. У другій половині XVIII ст. також Дмитро Бортнянський написав три опери на італійські та три опери на французькі лібрето." - Вікіпедія
Згідно до Вікіпедії ж, із трьох опер Дмитра Бортнянського італійською збереглися дві: Алкід і Квінт Фабій. Сучасні виконання Алкіда: "концертні виконання 1984 року в Державній філармонії УРСР італійською мовою і 2000 року Товариством камерної опери в Києві українською мовою в перекладі Максима Стріхи".
Ви розумієте? Опера серія українською мовою існує. І я маю прочитати українську версію лібрето.
5 notes · View notes
kobzars · 1 year
Text
Касіян Василь Ілліч, альбом репродукцій, 1962
Tumblr media
Пропоную огляд "Альбом репродукцій Касіян Василь Ілліч" 1962 рік. Альбом складається з 44 робіт. На суперобкладинці автопортрет (дереворит, 1956).
Tumblr media
Автор предмови та упорядник Г. С. Портнов. Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної культури УРСР. Київ. 1962-50 с.+ 44 іл. Оклад твердий, тканинний. Формат альбомний. На українській та російській мовах.
Tumblr media
Касіян Василь, альбом репродукцій українського митця графіка, творчість якого безпосередньо пов’язана з досягненнями та розвитком графічного мистецтва в Україні.
3 notes · View notes
Text
Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media
Між молотом та ковадлом: спадщина модернізму в умовах війни Дмитро Соловйов Виклад Резиденція Вибачте Номерів Немає 10 квітня, 2024 року, Конференц зал готелю Інтурист-Закарпаття,
Текст автора:
“Спадщина модернізму є найбільш контраверсійною в Україні, зокрема й тому, що повністю випала на часи УРСР. Ще до повномасштабного вторгнення робота з нею була неабияким викликом, але тепер і стигматизація спадщини та її захисників, і темпи знищення досягли апогею. Нелегітимний президент росії в.путін нахабно заявив, що вся спадщина радянської доби належить Росії, і багато українців з ним охоче погоджуються. Та чи не дарма? На лекції ми поговоримо про цінність спадщини українського модернізму, складнощі з її сприйняттям, та кому вигідне її знищення. І чи вийде нам щось врятувати для з-під молотків українських чиновників й “активістів” по боротьбі з “радянщиною” та ковадла з російських ракет”.
Резиденція ВНН продовжуючи приймати українських художників після повномасштабного російського вторгнення в Україну звертає увагу на роль культури та мистецтва в часи російсько-української війни. Виконуючи функцію резиденції, котра відбувається у бруталістичному, архітектурному готельному комплексі готелю Інтурист-Закарпаття, піднімає питання матеріальної та нематеріальної культурної спадщини. Збереження цінності критичної пам'яті історії. Пошук культурно-гуманістичного музею історії травматичних історично-культурних об'єктів.
Проект резиденції Вибачте Номерів Немає підтримано в рамках програми (re)connection UA 2023/24, що реалізується ГО “Музей сучасного мистецтва” та Ukrainian Emergency Art Fund (UEAF) у партнерстві з UNESCO і фінансується через Надзвичайний фонд спадщини UNESCO.
Програма (re)connection UA 2023/24 спрямована на відновлення зв’язків між митцями та їх аудиторіями, підтримку художників/иць як áкторів у збереженні культурної ідентичності України, втілення нових підходів до культури пам’яті, посилення стійкості та адаптивності інституцій, громад, митців до викликів воєнного часу
(eng)
Between the Hammer and the Anvil: The Legacy of Modernism in Wartime Dmytro Soloviov Lecture Residence Sorry No Rooms Available April 10, 2024, Conference hall of the Intourist-Zakarpattia hotel,
Author’s text:
“The legacy of modernism is the most controversial in Ukraine, in particular because it fell entirely to the times of the Ukrainian SSR. Even before the full-scale invasion, it was quite a challenge to work with, but now both the stigmatization of the heritage and its defenders and the pace of destruction have reached a peak. The illegitimate president of russia, v. putin, brazenly declared that the entire legacy of the Soviet era belongs to russia, and many Ukrainians willingly agree with him. But isn’t it in vain? At the lecture, we will talk about the value of the heritage of Ukrainian modernism, the difficulties with its perception, and who benefits from its destruction. And will we be able to save something from the hammers of Ukrainian officials and “activists” in the fight against “Sovietism” and the anvil from russian missiles”
Continuing to host Ukrainian artists after the full-scale russian invasion of Ukraine, the SNRA Residence draws attention to the role of culture and art during the russian-Ukrainian war. Performing the function of the residence, which takes place in the brutalist, architectural hotel complex of the Intourist-Zakarpattia hotel, raises the issue of tangible and intangible cultural heritage. Preserving the value of critical memory of history. Search for a cultural and humanistic museum of the history of traumatic historical and cultural objects.
Project of the Sorry No Rooms Available Residence is supported as part of the (re)connection UA 2023/24 program, implemented by the NGO “Museum of Contemporary Art” and the Ukrainian Emergency Art Fund (UEAF) in partnership with UNESCO and financed through the UNESCO Emergency Heritage Fund.
The (re)connection UA 2023/24 program is aimed at restoring ties between artists and their audiences, supporting artists as actors in preserving the cultural identity of Ukraine, implementing new approaches to the culture of memory, strengthening the stability and adaptability of institutions, communities, artists to the challenges of wartime
#reconnectionua
Photo credit Petro Ryaska
0 notes
warsc-commynistsupa · 13 days
Text
Продовження бойових дій УПА
12.01.1945 р. підрозділ УПА чисельністю до 200 бійців здійснив резонансний напад на районний центр м.Городницю Житомирської області, де були спалені приміщення райкому партії, райвідділів НКВД і НКГБ.
Акцію в місті місцева оунівська мережа розпочала планувати в 1944 році. В середині листопада 1944 року члени оунівської мережі Людвипільського району Рівненської області здійснили напад на склад і магазин райспоживспілки у Городниці. Уже під час обговорення результатів цієї диверсії в будинку голови сільської ради с. Більчаки і члена запілля ОУН(Б) Охріма Яремчука один із місцевих упівців, уродженець цього ж села Микола Наумович Шекель, висловив думку про можливість і потребу масштабнішого нападу на цей райцентр.
Метою нападу , окрім здобуття зброї, продуктів харчування і завдання збитків радянській владі, полягала у засвідченні активної присутності українських націоналістів на Житомирщині.
Впевненість оунівської мережі Людвипільського району в можливості подібного роду акції мала декілька підстав, адже оунівці підтримували зв’язок із начальником Городницького райвідділу НКГБ капітаном Іваном Сєдим. Детальний опис цієї взаємодії, вже, напевно, залишиться нез’ясованим. За свідченнями самих оунівців капітан І. Сєдий надавав їм інформацію про пересування і наявність військових підрозділів у Городниці, сприяв викраденню декількох корів і коней та, навіть, допоміг отримати 6 гвинтівок.
Житель Городниці поляк Казимир Целецький, який понад рік переховувався від мобілізації до Червоної армії, на початку 1945 року встановив зв’язок із підпіллям ОУН(б) Людвипільського району. Його дружина полька Розалія Целецька і місцева мешканка Зоя Шекель були інформаторами оунівців. На початку 1945 року вони повідомили Миколі Наумовичу Шекелю, що військових підрозділів у містечку немає, і з’ясували, де мешкають начальник райвідділу НКВД Лобанов та райвоєнком Філімонов.
Напад на Городницю здійснила сотня "Чорні гайдамаки" під командуванням "Карпенка", він, нібито, походив із східних областей України, так само багато «східняків» було у самій сотні. Особовий склад цього формування нараховував близько 120–130 упівців, з яких було 5 вершників-розвідників. На озброєнні сотні «Чорних Гайдамаків» перебувало 8–9 німецьких ручних кулеметів, 2 ручних кулемети Дегтярьова, 80–90 автоматів ППШ, 15 гвинтівок; була також санітарна підвода.
При підході до містечка командир підрозділу відправив одного упівця разом із Казимиром Целецьким і Миколою Шекелем верхи на конях здійснити розвідку в містечку. Вони прибули до Розалії Целецької, щоб з’ясувати у неї все необхідне. Отримавши ще раз запевнення у відсутності військових частин біля райцентру, вони повернулися до сотні, яка розташувалась на підступах Городниці.
Всього під час нападу з радянського боку втрати склали 6 осіб , спалені приміщення райкому партії, райвідділів НКВД і НКГБ.
Із камери попереднього утримання затриманих Городницького райвідділу НКВД упівці звільнили 11 осіб, 5 чоловікам видали зброю і забрали із собою. Із захопленого райвідділу НКВД забрали 15 гвинтівок, 2 ручних кулемети, 5 автоматів і 500 штук патронів. Також була спалена вся наявна документація, забрана друкарська машинка. Зброя була забрана і з приміщення Городницького військкомату: 9 гвинтівок, 3 автомати, 1 ручний кул��мет.
Наступного дня, 13 січня, сотник «Карпенко» викликав до себе на постій підрайонного військового коменданта І. Мельника («Омелька») і передав йому на зберігання 29 гвинтівок, 1 кулемет, 15 кг цукру, 15 кг сухофруктів та 10 м шкіряного пасу.
Загальний обсяг завданих збитків визначався сумою 1.5 мільйонів рублів.
05.03.1950 року в бою з Романом Шухевичом був ліквідований Начальник 3-го відділення 4-го відділу управління 2-Н МГБ УРСР майор А.О.Ревенко.
24.04.1945 було ліквідовано начальника Заложцівського районного відділу НКВД Тернопільської області старшого лейтинанта Петра Кериченка.
21.05.1949 року пятеро вояків УПА під командуванням "Кузьми" на дорозі між селами Головецьке — Гвоздець Стрілківського району Дрогобицької області із засідки ліквідували підполковника Омеляна Колодяжного - начальника 5-го (оперативного) відділу Управління МГБ Дрогобицької області.
На відстані одного кілометра від с. Головецько Стрілківського р-ну по автомашині “Вілліс” повстанці, які перебували у засідці на схилі крутої гори (30 м. від дороги), відкрили кулеметний і автоматний вогонь, у результаті чого Омеляна Колодяжного було вбито. Самі підпільники писали, що засідку зорганізував старший вістун “Кузьма”, впродовж двох днів (20–21 травня), попри облави, які відбувалися у райцентрі Стрілки, пролежав у болоті (навіть під час проливної зливи), очікуючи на автомобіль підполковника МГБ.
У відповідь на цю збройну акцію радянські органи виселили в Сибір більше 400 осіб із сусідніх сіл.
Із повстанського звіту :
....Засідка на підполковника МҐБ Колодяжного з Дрогобича
Дня 21.V.1949 р. о год. 19:20 друга група підвідділу під командою ст. віст. „Кузьми", зробила засідку на старшин МҐБ з області, що верталися з облави при гостинці між с. Головецьке — Гвоздець.
Опис засідки:
Завзятий ст. вістун. "Кузьма" виконав даний йому наказ з повною посвятою. Він через цілий день 20-го і 21-го, не зважаючи на ворожі облави і на засідку, яка відбулася в райцентрі, лежить в болоті під час великого дощу, ожидаючи легкої автомашини.
Точно о год. 19:20, над’їхала таксівка, а в ній 5 офіцерів і рядовий шофер. Не зважаючи на те, що кругом був присутній ворог, "Кузьма" відкриває вогонь по таксівці, відтак зривається і біжить наступом на таксівку.
Тут на місці кул. ст. вістун "Тигрис" чергою з "дехтяра" вбиває підполковника Колодяжного, а інші вбивають одного майора, одного капітана, одного лейтенанта, одного старшого лейтенанта і рядового шофера. Три перші упали біля машини, а три останні вибігли в жита. Від ран повмирали заки ще прийшла поміч.
Тут забирають здобуту зброю, важливі документи МҐБ, спалюють автомашину і відступають.
Ворожі втрати: 6 убитих, між ними підполковник Колодяжний з Дрогобича, а документи інших старшин не знайдено, бо їх вони біля себе не мали.
Здобуто: 1 кулемет — "Дехтяр", 2 ППШ, 1 ППС, 1 кріс, 2 пістолі „токар", амуніцію, ґранати, 1 торбу з документами підполковника Колодяжного. Вистріляно амуніції: 70 шт. крісової російської, 120 до ППШ. У нас втрат не було. Ворожі сили 6, наші — 5 людей. В засідці відзначився ст. віст. „Кузьма", ст. віст. „Тигрис" і ст. віст. „Ослава". Ця друга засідка ще більше викликала у ворога паніку, а між українським населенням і повстанцями великий підйом і радісний настрій.
(Літопис УПА т.18 с.199-200)
Із радянської книги "Безопасность Родины храня" :
…С польской стороны советскую границу перешла большая группа оуновцев из банды Черняка. По поступившим данным, они продвигались к селу Головацкое в надежде запастись там продовольствием. Через час небольшой отряд чекистов на двух грузовиках (Колодяжный с тремя бойцами и шофером ехала в «газике») углубился в лес неподалеку от села.
Был май. Деревья еще только примеряли зеленое убранство. Но уже благоухали лесные цветы, пели птицы. — Красота-то какая! — воскликнул Колодяжный, оглядываясь вокруг. — И не верится, что где-то рядом бродят лютые звери, — промолвил, словно продолжая его размышления, шофер, остановив «газик» по сигналу начальника. Подошли разведчики. Они доложили, что в Головацком бандитов еще нет. — Ну что ж, — сказал Колодяжный. — Необходимо предупредить людей.
Весть о приближении банды разнеслась по селу мгновенно. Люди прятались в погребах, сараях. Колодяжный же решил предпринять ложный маневр: оставить село, мол, поиски банды переносятся в другой район, а вечером снова нагрянуть сюда. Был уверен, что к этому времени бандиты обязательно заявятся в Головацкое. Грузовики с бойцами двинулись в обратный путь.
Тронулся за ними и командирский «газик». Но тут какой-то человек с крыльца сельсовета позвал Колодяжного: — Товарищ подполковник, вас к телефону. Емельян Павлович вошел в дом, взял телефонную трубку. Она молчала. «Эге, да это какая-то шутка!» — подумал и оглянулся. Но человека, позвавшего его к телефону, и след простыл. Пожав плечами, Колодяжный сел в «газик» и приказал шоферу догонять ушедшие вперед грузовики. Но не успела их машина выехать за околицу, как вдруг за крутым поворотом проселочной дороги из зарослей орешника по «газику» ударил град пуль.
Трое бойцов были убиты сразу же. Из засады выскочили бандеровцы и со злобным ликованием навалились на тяжелораненого подполковника. — Это Колодяжный! — раздался чей-то выкрик, и бандиты отпрянули от машины. Они боялись его даже теперь, когда у него были прострелены грудь и рука. — Сволочи! Все равно вам скоро конец! — прохрипел он, захлебнувшись кровью. Это были последние слова Емельяна Павловича....
...Как-то Павла Емельяновича пригласили преподаватели и учащиеся Стрелковской школы-интерната, что в Старосамборском районе. Ее пионерская дружина носит имя Е. П. Колодяжного.
На встрече ребята сказали, что в тот год, когда погиб отважный чекист, их еще не было на свете, но они знают, что свою жизнь он отдал за их счастье. Потому и благодарны ему — человеку, память о котором сохранят навсегда. Да, Емельян Павлович оставил глубокий след в сердцах людей, среди которых жил, работал, вместе с которыми и ради которых воевал.
В Дрогобыче, на доме, где жил Колодяжный-старший, — мемориальная доска. Его многочисленные награды — орден Ленина, два ордена Красного Знамени, орден Красной Звезды, медали — хранятся в музее..
13.05.1945 року між селами Біличі і Стрільбичі Старосамбірського району Львівської (в той час - Дрогобицької) області підрозділом УПА було здійснено резонансну акцію - розгромлено групу радянсько-партійного активу Старосамбірського району.
Одна з радянських газет так описувала цю подію :
«...Свято шанують радянські люди пам’ять 26 бакинських комісарів, що загинули за владу Рад пам’ятного 1918 року. Та є свої герої-комісари і на західноукраїнських землях.
Двадцять шість партійних і радянських активістів районного центру Старий Самбір – 26 прикарпатських комісарів, як їх називають сьогодні – виїхали літнього дня для агітаційно-масової роботи у села району і дорогою, із засідки, були по-злодійському вбиті бандерівцями.
Ось імена патріотів: перший секретар райкому партії В. К. Нудьга, жінорг райкому В. Ф. Шаульська, вчительки Т. С. Вов’янко, Т. І. Кужель, завідуючий відділом соціального забезпечення інвалід Вітчизняної війни М. Т. Романцов...»
Спеціальне донесення секретаря Дрогобицького обкому КП(б)У С. Олексенка секретаревi ЦК КП(б)У М. Хрущеву про знищення підрозділом УПА радянсько-партійного активу Старосамбiрського району
КОМУНİСТИЧНА ПАРТİЯ (бiльшовикiв) УКРАÏНИ ДРОГОБИЧСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ КОМİТЕТ
«14» мая 1945 р.
№ 00599
Секретарю ЦК КП(б)У
Товарищу Н. С. ХРУЩЕВУ
СПЕЦИАЛЬНОЕ ДОНЕСЕНИЕ
13-го мая 1945 года, в 6 часов вечера, на дороге между селами Биличи и Стрельбичи, Старо-Самборского района, попав на засаду банды украинско-немецких националистов, погибли:
1. НУДЬГА Василий Кондратьевич — 1-й секретарь РК КП(б)У
2. ОРЕЛ Иван Иванович — зав. отд. агитации пропаганды РК КП(б)У
3. РОМАНЕНКО Вера Антоновна — зав. парткабинетом РК КП(б)У
4. ШОУЛЬСКАЯ Валентина Федоровна — женорг РК КП(б)У
5. ЗИРЧЕНКО Неонила Ивановна — пом. секретаря РК КП(б)У
6. РОМАНЦОВ Михаил Терентьевич — зав. райсобезом
7. ДРИЖЕРУК Татьяна Сидоровна — зав. сектором кадров райисполкома
8. СТЕПАНОВ Павел Лукич — райпрокурор
9. СОСНОВЦЕВ Василий Герасимович — пом. оперуполномоченного райотдела НКГБ
10. АВДЕЕВ Михаил Петрович — оперуполномоченный райотдела НКГБ
11. БОХАН Николай Иванович — вахтер НКГБ
12. ЗАЛИМСКИЙ Павел Осипович – участ. уполномоченный райотдела НКВД
13. ЛУКИН Иван Федорович — оперуполномоченный НКВД
14. ДУБРОВСКИЙ Николай Константинович — участковый уполномоченный НКВД
15. РАССАДИН Алексей Петрович — оперуполномоченный ББ НКВД
16. ЗУЕВ Валентин Васильевич — сын начальника РО НКВД
17. ДУДУКАЛО Федор Иванович — лейтенант райвоенкомата
18. ВОЛОХ Николай Афанасьевич — деловод райвоенкомата
19. ХМЫЗ Евдоким Иванович — сержант райвоенкомата
20. РЯБОВА Татьяна Ивановна — лит. работник редакции
21. КУЖЕЛЬ Татьяна Ивановна — учительница СШ Ст. Самбор
22. ВОВЯНКО Таисия Степановна — учительница СШ Ст. Самбор
23. КОНОВАЛОВ Петр Никитович — директор маслозавода
24. КИРИЧЕНКО Демьян Иванович — уч. уполномоченный НКВД
25. КИТ Федор Петрович — конюх прокуратуры
26. ПЕКУР Василий Александрович — конюх райфинотдела.
Из общего числа погибло: коммунистов — 7 человек, комсомольцев — 6 человек, женщин 7 чел., приехавших из восточных областей 25 чел., один — местный.
Погибли при таких обстоятельствах:
Секретарь райкома КП(б)У тов. НУДЬГА, зная, что в лесах возле сел Биличи и Стрельбичи находится боевка — около 30 человек,— организовал группу партийно-советского актива в количестве 37 человек для выезда в эти села по проведению массовой работы по займу.
Группа взяла с собой 4 пулемета, около 15 автоматов и 15 винтовок, гранаты и т. д. и на б подводах в 12 часов дня 13-го мая выехали в село Стрельбичи. Когда приехали в Стрельбичи, люди еще были в церкви. Тогда тов. НУДЬГА дал задание председателю сельского совета, чтобы он собрал на 6-ть часов вечера собрание, а сами уехали дальше в горы, в соседнее село Биличи.
В Биличах тоже еще было богослужение в церкви, поэтому они подождали и, когда народ вышел с церкви, начали собирать собрание. На собрание, по сути, никто не явился — явилось около 30 человек. С этими людьми они провели собрание, собрали наличными свыше 200 рубл. денег и начали собираться уезжать.
Непонятно почему, тов. НУДЬГЕ захотелось ехать дальше в горы, в село Волошине, и поэтому он предложил председателю сельского совета дать дополнительно одну подводу. Председатель сельсовета ответил ему, что подводы он не даст потому, что он жалеет своих людей.
Тов. НУДЬГА ему ответил — «Значит, ты крестьян жалеешь, а нас нет»; председатель сельсовета ответил ему, что он жалеет и их и советует сегодня туда не ехать.
Присутствующие из группы слышали этот разговор и стали предлагать тов. НУДЬГЕ ехать обратно в село Стрельбичи, уже, мол, половина шестого, а там же на 6 часов назначено собрание. Решили ехать обратно. Многие обедали в селе Биличи и, вероятно, с водкой.
Из 3-х, кого я видел, что остались в живых,— один сказал, что во время обеда в селе Биличи пили, а два говорят, что не обедали и в хатах не были и не видели, чтобы пили.
Выехав за село, ехали на 6-ти подводах скученно и пели песни.
Когда они подъехали к лесу, на них обрушился перекрестный огонь — основной слева с горы и поддерживающий по тем, что удирали рекой справа,— вдоль реки.
Место такое, что при том состоянии, как они ехали,— принять бой не было возможности.
Только с передних подвод, когда от огня лошади немного унесли (пока не были побиты лошади), некоторым удалось бежать. Видно, удирало много, но место засады такое выгодное, что банда, поставив 2—3 пулемета на горках,— большинство тех, что удирали,— скосила. Многие сопротивлялись, но запасы патронов и пулеметы были на возах, отстреливались только до тех пор, пока выстреляли из обойм.
Через несколько минут банда выскочила на дорогу и достреливала в упор. По ранам видно, что несколько человек себя застрелили и подорвались на гранатах. Банда забрала все оружие, а у некоторых и документы, и немедленно ушла. Причем председатель райисполкома тов. ШЕЙКО и инструктор райисполкома притворились убитыми, перележали осмотр и остались живы.
Кроме этих двоих, с поля боя удрало 9 человек, из них два раненых: народный судья и машинистка РК КП(б)У.
Об этом месте, как опасном, знали почти все ехавшие.
Обстрелы в этом месте были уже неоднократно.
Из расспросов тех, что остались в живых, я сделал вывод, что погубила преступная беспечность и то, что некоторые были после обеда с рюмкой водки, и то, что взяли с собой очень много молодых женщин, которые абсолютно не нужны были ни для массовой работы, а тем более для боя.
Выезд в эти села был не организован и не продуман. Если опасные села, то зачем брать 9 женщин, когда можно было взять вместо них отделение или взвод бойцов — в райцентре дислоцируется рота внутренних войск НКВД.
Приехав в с. Биличи группой в 37 человек, и не обеспечили не то массовой работы, а даже собрать людей не сумели. Получается, не серьезный выезд для серьезных дел, а какая-то воскресная вылазка. Кто организовал засаду?
Днями в районе был убит самборский окружной проводник — ЧЕРНЫЙ. Его боевка СБ искала случая отомстить за убийство своего проводника. Этот случай и подоспел. Помогли боевке ОУНовцы из с. Стрельбичи во главе с председателем сельсовета. Еще в апреле тов. САБУРОВ проводил в районах крупную операцию.
Приехав из операции, он мне рассказал, что в селе Стрельбичи председатель сельсовета — отец двух бандитов,— одного уже выявили, а другой в банде.
Я тогда же предложил тов. НУДЬГЕ немедленно убрать такого председателя. Больше того, в своем решении бюро обкома КП(б)У от 29 апреля с. г. по вопросу о привлечении к ответственности бандпособников на селе, было приведено как пример, что в селе Стрельбичи до последнего времени сидел предсельсовета — отец двух бандитов.
Тов. НУДЬГА ничего не сделал с председателем сельсовета, и он сидел на своем месте. Этому-то председателю тов. НУДЬГА и заказал собрать собрание на 6-ть часов, а мы, мол, к этому времени вернемся из с. Биличи.
У председателя сельсовета было достаточно времени передать боевке о движении группы райактива; что это было сделано в отместку за Черного, говорят данные агентуры за 14 мая. Некоторые агенты говорят, что в с. Стрельбичи имеются разговоры, что это сделано «хлеб за соль».
Жаль людей, многие погибли без толку. Мы стянули в Старый Самбор достаточное количество войск, чтобы найти я уничтожить боевку и поднять всех связанных с бандитами и оказывающих им содействие.
Секретарь Дрогобычского обкома КП(б)У
С. Олексенко
09.05.1951 року в с. Лисівка Корнинського (тепер Попільнянського) району Житомирської області опертивно-військова група Житомирського обласного управління МГБ чисельністю 18 осіб оточила будинок місцевого жителя, де перебувало двоє повстанців Сильвестр Примак - "Бутько" та Григорій Утченко - "Остап" , в ході бою будинок загорівся, повстанці пішли на прорив , Григорій Утченко - "Остап" зумів вирватися, Сильвестр Примак - "Бутько" загинув, але зумів застрелити начальника Радомишльського райвідділу МГБ Івана Кезова.
Сильвестр Примак - "Бутько" - 1924 року народження, уродженець Костопіль Рівненської області, в рядах УПА із 1943 року , із 1945 року діяв у східних областях України. Степан Янишевський - "Далекий" згадував про нього так:
“… грамотний, здібний, багато читає, чудово вивчив історію ВКП(б), “Капітал” Маркса, успішно студіює праці класиків марксизму-ленінізму, … часто виступав на націоналістичних мітингах, скромний, скупий, гарний конспіратор, здатний знаходити безпечні місця для перебування.
Прикмети: “вище середнього зросту, худий брюнет, одягнений у цивільний костюм, голова маленька, видовжене обличчя, одна губа розрізана”. У 1946 його родину було вислано в Іркутську область РСФСР.
Інформація про даний бій серед інших потрапила в постанову ЦК КП(б)У "О некоторых фактах провала чекистско-войсковых операций, проводимых органами МГБ"
Постановление Политбюро ЦК КП(б)У
"О некоторых фактах провала чекистско-войсковых операций, проводимых органами МГБ"
№ 78/ 9 24 августа 1951 г.
ЦК КП(б)У отмечает, что Министерство Госбезопасности УССР и его органы на местах плохо организуют подготовку многих чекистско-войсковых операций и проваливают их. Отдельные чекистско-войсковые операции, проводимые даже некоторыми руководящими работниками МГБ УССР и начальниками областных управлений МГБ не дали положительных результатов и были провалены.
Операция по захвату бандита, проведенная в феврале с.г. группой работников в 22 человека, которой руководили начальник Винницкого областного управления МГБ т. Касаткин К.Н. и заместитель начальника управления МГБ УССР т. Шорубалко А.К., была провалена, а бандит, ранив четырех человек, скрылся.
В Корнинском районе Житомирской области в мае с.г. начальник областного управления МГБ т. Марковский К.М., возглавляя оперативную группу в количестве 18 человек, допустил растеряность и не обеспечил проведение операции по задержанию двух бандитов, находившихся в доме, окруженном оперативной группой, в результате чего бандиты подожгли дом колхозника, убили начальника Радомышльского райотделения МГБ т.Кезова, и один из бандитов скрылся.
Начальником Киевского областного управления МГБ тов. Бондаренко в июле с.г. безответственно и оперативно неграмотно была организована и проведена операция в Ставищанском и Володарском районах по задержанию двух бандитов, которые убили четырех оперативных работников и одного ранили.
В селе Судобичи Вербского района, Ровенской области днем 9 июня с.г. оперативная группа в количестве 12 человек, получив сообщение о находящхся в сарае колхозника спящих бандитах, плохо организовала захват их и в результате проявленной трусости три бандита, убив начальника райотдела МГБ т.Кутицына, тяжело ранив его заместителя т.Милова и сержанта Соколова, скрылись.
В Лисецком районе Станиславской области в селах Ивановка, Тысменчаны, Братковцы и Хомяки за период с 26 по 29 марта бандитами совершено 5 террористических актов. Находившаяся в этих селах оперативная группа райотдела МГБ бездействовала, никаких мер по уничтожению бандитов не приняла. Подобные факты провала операций не единичны..
Із спогадів ветерана КГБ Георгія Саннікова :
...Случаи с Селивановым были крайне интересными. Вот один из них. Как-то летом 1950 года спецподразделение МГБ в составе роты с несколькими собаками обнаружило группу оуновцев из 4 человек и стало их преследовать.
Оуновцы сначала перестреляли собак, а потом, чувствуя, что от погони им не уйти, заскочили в одну из хат попавшегося по дороге хутора и дали бой. Дело было к вечеру, надо им было выиграть время и потом попытаться к ночи прорваться.
Долго гремели выстрелы на хуторе. Оуновцев было четверо, а огонь велся с семи точек. Ничего не мог поначалу понять Селиванов. И все выяснилось только спустя пару часов, когда у оборонявшихся кончились патроны и гранаты.
Солдаты ворвались в хату, где несколько человек было ранено выстрелами из пистолета четырнадцатилетним подростком, лежавшим у окна с перебитыми пулями ногами. Рядом с ним был автомат с пустым диском.
Это был последний живой из находившихся там людей. Кроме четверых оуновцев из обнаруженных в хате после боя еще трех автоматов стреляли пожилая женщина, ее дочь и сын-подросток, оставшийся в живых.
Вот почему автоматная стрельба велась одновременно с семи точек. В этом бою Селиванов потерял восемь солдат. Было несколько человек тяжело раненых. Ослепленный яростью майор вытащил мальчишку на улицу и расстрелял его здесь же, у хаты.
Из органов был уволен. Долгое время находился под следствием. Ему удалось доказать свою невиновность – шел бой, рота понесла большие потери. Было доказано, что стреляли не только оуновцы, но и хозяева хаты.
Мальчик-подросток в данном случае тоже участвовал в бою и, даже сам раненый, на глазах у Селиванова стрелял в его солдат и ранил нескольких. Селиванов был оправдан и восстановлен на работе.
25.11.1945 року повстанськими підрозділами було здійснено вдалий напад на райцентр Отинія Станіславської області - в ході нападу вдалося розгромити місцевий гарнізон та звільнити 41 арештованого із тюрми НКВД :
...25.11.1945 на ст. ОТЫНЯ совершено нападение банды численностью до 150 чел. в результате бандой освобождено из тюрьмы 41 задержанный и убит начальник 1-й части райвоенкомата.
Обстоятельства нападения : в 22.00 25.11.1945 на южной окраине ОТЫНЯ бандой был подожжен сарай. Из оставшихся 20 человек охраны местного районного НКВД , 15 человек было направлено к месту пожара. В это время бандиты напали на охрану тюрьмы и выпустили задержанных бандитов.
..На г.ОТЫНЯ производила нападение банда в составе сотен "Черного" , "Спартана" и "Богуна" общей численностью до 150 чел...
...В ночь на 25 ноября группа бандитов напала на районный центр Отыня. Обстрелу подверглись железнодорожная станция и райвоенкомат. Бандиты захватили железнодорожную станцию.
Старший лейтенант Родионов, начальник 1-й части райвоенкомата, пошёл на станцию, чтобы вызвать бронепоезд из г.Коломыя. Бандиты на станции убили Радионова, раздели его, захватили его кандидатскую карточку, пистолет и секретные документы.
Напад повстанців на підрозділ 24-ї бригади Внутрішніх Військ НКВД в с.Дермань на Рівненщині :
...30.12.1944 г. обоз 217 осб 24 сбр в количестве 19 подвод с охраной численостью 30 чел. под командой Врио Начальника КЕЧ батальона старшины Маркова следовал за дровами, при подходе к с.ДЕРМАНЬ бойцы из охраны обоза заметили группу военнослужащих на конях одетых в полевую форму КА , в шапках ушанках со звездочками , из-за своей доверчивости не насторожились и не приняли необходимых мер разведки продолжили следовать.
Втянувшись в с.ДЕРМАНЬ обоз подвергся интенсивному обстрелу бандитов.
В результате с нашей стороны было убито 8 чел. и ранено 3 чел. , убито 10 лошадей.
Бандиты забрали у убитых и раненых бойцов 6 винтовок, 3 карабина ,1 ППШ , 1 револьвер "НАГАН" и скрылись.
На фото - повстанці в радянській уніформі
Tumblr media
Ліквідований бійцями "винищувального батальйону" за завданням підпілля ОУН працівник МВД УРСР Іван Медянкін, 1950 р. - із спогадів ветерана МГБ Павла Конончука :
...Был у меня очень хороший товарищ, Медянкин Иван Матвеевич, 24-го года рождения. Его убили 15 марта 1950-го года. Сволочи…
В 50-м он был участковым уполномоченным в селе Орихивчик (Орихівчик, Бродівський район Львівська область) Утром позвонил председатель сельского совета, сообщил, что в селе лежит труп. Но не сказал чей. Выехала опергруппа. Медянкин…
В то время при каждом селе были созданы группы общественного порядка, которые формировались из так называемых «ястребков».
И вот двое таких «ястребков», старший группы и один из его подчиненных, от бандитов получили задание убить участкового. Что характерно, один из них, сволочь, всю войну провоевал. Сержантом вернулся, имел награды. И связался с бандой. Они пришли к нему в караульное помещение. Уже было 11 часов вечера. Повели его ужинать. Он же им доверял, везде ходил с ними.
Суки! Сзади его, прямо с винтовки, в сердце. Партбилет пробило, удостоверение... Он упал, – выстрел слышала хозяйка, она потом нам рассказывала, – и закричал на них: «Ребята, да что ж вы делаете?» А они ему второй выстрел в челюсть – пуля выскочила через висок.
После того как они убили Медянкина, сбежали в лес. Но банда их не приняла. Им сказали: «Убейте еще одного участкового в другом селе, тогда поглядим».
- Эти «ястребки» чем закончили?
- Я ими сам занимался, лично. Через две недели зажали их в деревянном сарае у одного дядьки, на чердаке. Участковому поступили данные о том, что на чердак влезли два незнакомых человека. Тот быстренько сообщил в опергруппу. Мы тут же на машине приехали, обложили. Открываем дверь – тишина.
Собаковод прошел под стенкой. Открыл следующую дверь, пустил собаку. Собака заблажила: «А-ву-ву-ву». Они начали стрелять по собаке. У тех «ястребков» была штатная винтовка, ППШ Медянкина и его пистолет. Обоих положили прямо через стенку. Чего там, одни доски. ��ва солдата подскочили, и с автоматов врезали на звук выстрелов. Наверху сразу все заглохло. Лестницу приставили, снова собака пошла вперед... Слышим – «Р-р-р-р», она их там рвет. Уже и выстрелов нет, и кровь сверху начала капать.
А Ваню Медянкина похоронили возле села Подкамень, Бродовского района. Просил я начальника райотдела: «Сделайте хоть какой-то обелиск ему». Так никто и не сделал. То, что мы тогда успели, положили плиту и высекли: «Медянкин И.М. погиб от рук бандитов ОУН», так и осталось.
Но надпись про ОУН уже сегодняшние националисты сбили, чтобы не видно было.
Із виступу командуючого 38-ю армією генерал-полковника Москаленка на зборах партійного активу Станіславської області, 12.01.1946 року
Враг коварен, товарищи. Вот недавно случай в Тернопольской области. Только то, что я Вам скажу должно быть известно только Вам.
Недалеко от областного центра Чортково есть местечко Тлусте. Под прикрытием 20 человек, приехали проводить предвыборную кампанию в село Бураковку. Проезд был через село Слобидка.
Предупредили, что мы обратно будем ехать через это село, проведем здесь собрание. В селе Бураковка их очень хорошо встретили. Провели собрание. Устроили им жилище, хороший обед, даже не исключена возможность, что с водочкой был обед и после зтого хорошего обеда, когда они выезжали из села Бураковки, сразу был обстрел бандитский из засады.
Все руководство, которое прибыло из района и все бойцы бьли уничтожены.
Оказалось, что половина села участвовала в собрании активно, а другая половина готовила в зто время нападение на окраине села, где они будут проезжать. Хуже всего то, что об зтом стало известно только через 2-3 дня, когда проезжающая машина или повозка обнаружила кучу трупов лежащих наших бойцов, офицеров и гражданских работников.
Ни командир корпуса, ни командир дивизии, ни обком, ни НКВД, ни облисполком ничего не знали.
Тут же стоял в Тлустом полк, летал туда член Военного Совета тов.Епишев - , ему тоже ничего не сказали, в результате обратные меры приняли, но безрезультатно. Видите, до чего может привести беспечность. Видимо, те люди, которые ехали, тоже говорили о бдительности, а на самом деле даже разведки не вислали.
Случай в 70 Станиславской дивизии в селе Глинивка Богородчанского района - в день расстановки гарнизона позавчера председатель сельсовета очень хорошо встретил наш гарнизон, , сам командование повел в хату, расположил, оказал «отеческую» заботу, причем сказал,
что меня инструктировал секретарь райкома партии и председатель райисполкома. Это правильно. Накануне их инструктировали как принять гарнизон, и он его принял. Потом Этот председатель в два часа ночи, в темноте, пробирается вдруг в расположение гарнизона.
Бойцы видят, что неизвестный человек, его за шиворот, там наверное неинтелигентно дали пинок по спине. Уполномоченннй НКВД, усльшав крик и шум, выбежал, видит, что председателя сельсовета бьют, допрашивают.
Он говорит — это наш человек, отпустите его. Его отпустили, но скажите — чего он лазил там в три часа ночи. Через 10 минут из 4 пулеметов бьш открыт огонь по дому, где расположился гарнизон.
В результате, уполномоченннй НКВД, который выскакивал в окно, был убит, два бойца было ранено и в результате оказалось, насколько мне докладывали, что председатель сельсовета был явным предателем и он навел банду на этих бойцов и офицеров.
Он же пришел ночью проверить, насколько они бдительны.
Анонімний лист про факти приховування вищим командуванням реальних показників радянських втрат в боротьбі проти УПА , надісланий групою офіцерів Прикарпатського військового округу до ЦК КП(б) України (осінь 1945 року) :
Когда-же кончится истребление наших лучших боевых товарищей бойцов и офицеров РККА в "братской" Прикарпатской Украине ? Каждый месяц Прикарпатский округ хоронит не менее 100 человек.
Почему не проводятся активные действия против оголделых "бендеров" ?
Почему допускается до того , что они уже имеют регулярные офицерские школы ? /между 1 и 2 перевалом по дороге на Ужгород/.
Ни на машинах , ни на поездах ехать небезопасно, единственно самолетом.
Все деревни и леса кишат этой заразой, которая состоит из дезертиров РККА, бывших полицаев, старост , германских фашистов, английских шпионов, и прикарпатских укринцев на 70%.
Почему не дан Указ Президиума Верховного Совета , что за каждого убитого офицера или солдата несет ответственность прилегающие на месте происшествия села и последние выселяются в глубокий Север ?
Почему не прочесываются все леса организовано окружениями ? Почему в таком осином гнезде оставили 30 % бойцов к штату мирного времени в ПрикВО ?
Разве за такое счастье мы воевали ? Чтобы нас по одиночке убивали каждый день.
Или Англии и США испугались, у себя в государстве не могут наладить порядок. Не думайте что это письмо бред сумасшедших или политически безграмотных людей.
ПРЕДУПРЕЖДАЕМ что если со стороны ЦИК ВКП(б) не будет принято мер к защите ни в чем не повинных бойцов, офицеров и русских людей и советских работников , то участниками бюро "по защите жизней русского народа" будет опубликовано и рассклеяно письмо ко всем трудяшимся РСФСР и других республик, о Вашем бездействии и гибели ни в чем не повинных от рук Прикарпатских бендер /и всей прочей сволочи включая/ и Английскую доставку боеприпасов.
На I.XI.1945 выразивши в гибели за 9 месяцев 2341 чел.
Кроме этого будем сжигать до тла те деревни где произошли убийства, или между деревнями. Хватит заниматся идеологией, это очень дорого нам обходится.
Агитировать можно людей но не мотерых бандитов.
Із повстанського звіту про бій 19.05.1946 р. проти підрозділу 28-го піхотного полку комуністичного Війська Польського :
...Дня 14 травня 1946 р. відділи "Ударник-2" і "Ударник-4" закватирували в с. Купна, звідкіля мали йти палити українські виселені села, заселені вже поляками. Провідник "Григір" мав прислати БСБ з 1 району та зв'язкових.
Відділи чекали на них 3 дні та вони не прийшли. Дня 19 травня 1946 р. відділи "Ударник-2" разом з вд. "Ударник-7" о год. 2 перейшли до ліса над с. Купна і там розтаборилися. Щоби в разі ворожого наскоку могли відділи прийняти оборону розложилися вони розстрільною в виді трикутника та виставили стійки та підслухи.
О год. 12 00 стійковий, який стояв від с. Гута Березка, завважив поляків, які підходили від Гута Березка, та вистрілив з кріса. Поляки йшли 3 роями. Плянували мабуть скок на село, бо думали, що відділи є в селі.
Наші стрільці підпустили їх на віддаль 20 м, та відчинили по них сильний огонь, та з окликом: "Слава!" подалися вперед. Тоді поляки залягли й відчинили кулеметний вогонь. Наші стрільці залягли, а тоді поляки почали наступати та кричали: "Не стжеляй, то свої", - але стрільці сильним вогнем спинили їх та знову почали наступ.
Ворог, коли побачив, що має втрати, почав панічно втікати, залишаючи на полі бою 6 вбитих. Після бою вд. "Ударник- 4" разом з бунчужним "Бісом" йшов на чоло відділу,
тоді з корчів, з віддалі 20 м, поляк, який там був заховався, одною чергою з ППШ поцілив в голову бунчужного "Біса" й вбив його.
Як опісля цивільна розвідка донесла була це випадівка з Бірчі в силі 150 вояків, з яких в часі бою 18 згинуло, 15 було ранених, а 25 не долучило до вд.
Вслід бою:
Ворожі втрати: 18 убитих (в тому 4 старшин), 15 ранених та 25 недолучило до вд.
Власні втрати: 1 вбитий (бунчужний вд. "Ударник-4" та 1 попав в полон.
Здобуто: 2 кріси, 2 ППШ та 250 шт. набоїв до важкого кулемета «Максима» (зброю від решти вбитих ворог забрав із собою).
(Літопис УПА том 33 с.340-341)
На фото - поховальна процесія в м.Перемишль на танках Т-34, вояків 28 піхотного полку Війська Польського, які загинули в бою 19.05.1946 року
Tumblr media
Із свідчень Юліана Матвіїва - "Недобитого" про бої проти радянських сил на Прикарпатті восени 1944 р. - в одному з боїв 11.10.1944 р. підрозділом під його командуванням було вбито начальника Коршівського райвідділу НКВД старшого лейтенанта Кашіцина :
ПРОТОКОЛ ДОПРОСА
арестованного Матвиива Ю. Н.
гор. Станислав 30 мая 1952 г.
Матвиив Юлиан Николаевич, 1914 года рождения, уроженец с. Билявцы Бродского района Львовской области,с высшим юридическим образованием, беспартийный,до ареста проживал нелегально.
...Примерно 20 сентября 1944 г. по распоряжению «Сталя» я со всеми бандитами сотни, около 15-ти бандитов, вышел в рейд к р. Днестр в районе гор. Городенка, так как в это время в Жабьевском районе проходил фронт.
К моей сотне присоединился «Сталь», окружная боевка СБ «Дика» и несколько других оуновцев из Городенковского и Чернелицкого районов, которых «Сталь» брал с собой для организации там оуновской деятельности.
Всего к моей сотне присоединилось около 50 бандитов. Этой группой мы перешли фронт в тыл советских войск. 21 сентября 1944 г. руководитель Кутского районного «провода» ОУН Лазорек из с. Старые Куты под кличкой «Богдан» донес «Сталю» о том, что в с. Ростоки выехала автомашиной группа работников МГБ.
«Сталь» дал мне распоряжение ликвидировать эту группу. Я с двумя «четами» «Хмары» и « Вихоря» («Вихорь» был четовым вместо «Боевира», который был назначен сотенным), организовал засаду около с. Тюдов на дороге из с. Ростоки в гор. Куты.
Вместо этой машины по дороге двигались пограничники, с которыми я вступил в бой и только ночью мог от них бежать. В этом бою пограничники понесли большие потери: около 20-ти убитых и столько же раненых.
Тогда же был убит какой-то майор пограничник, о чем мне стало известно от местных жителей.
Примерно 25 сентября 1944 г., находящаяся с моей сотней окружная боевка «Дика», провела операцию по ликвидации советских активистов в с. Слюдное Косовского района. Я и бандиты моей сотни в этой операции не участвовали.
В первых днях октября 1944 г. в с. Нижний Березов Яблоновского района я соединился с сотней «Скубы». В это время сотня «Скубы» ликвидировала гарнизон внутренних войск МВД в с. Космач.
В октябре 1944 г. с двумя четами «Вихоря» и «Кобзаря» («Кобзарь» был «четовым» вместо «Галайды») в лесу, точнее, в с. Жукотин Косовского района, я был обнаружен группой работников Коршевского райцентра, среди которых были начальник МГБ, начальник МВД, прокурор и работники военкомата.
В результате боя из этой группы 24 человека были убиты, двух бойцов истреббатальона мы захватили живыми, которые остались в банде и три бойца истреббатальона бежали.
15 октября 1944 г. по распоряжению « Сталя» боевка СБ провела операцию по ликвидации советских активистов в с. Корнив Чернелицкого района.
После этого, сотня « Скубы» ликвидировала группу работников Чернелицкого райцентра, где было убито17 человек. В это время со стороны Обратына к селу подьехали на 5-ти автомашинах войска МВД с двумя танкетками.
В бою с этими войсками участвовал и я с бандитами своей сотни, совместно с сотней «Скубы». Позднее я узнал, что в этом бою около 50 солдат было убито и ранено. Только ночью бой прекратился и войска вернулись в Обратын .
После этого боя обе сотни, моя и «Скубы», вернулись в Карпатские горы для пополнения банд. 1 ноября 1944 г. мы остановились в с. Космач Яблоновского района и находились там на протяжении месяца.
За это время в принудительном порядке пополнили сотни ипроводили с вновь набранными военное обучение. Каких-либо операций не проводили.
Допросил:
зам.нач следотдела УМГБ майор ( Жадан)
Розгром повстанцями 12.11.1944 року районних відділів НКВД та НКГБ в райцентрі Струсів на Тернопільщині :
12 ноября 1944 года банда "УПА", численностью до 100 бандитов, в райцентре Струсов напала на здание занимаемое райотделами НКГБ и НКВД. Бандиты, ворвавшись в первый этаж здания, освободили 60 арестованых, забрали оружие.
Неоднократные попытки бандитов проникнуть на второй и третий этажи этого здания, мужественно отбивались сотрудниками указанного апарата.
Озверевшие бандиты облили бензином деревяную лестницу, ведущую на 2-ой и 3-ий и подожгли, от огня загорелись чердачные перекрытия здания. В этом бою с бандитами погибло 7 сотрудников НКГБ-НКВД. В числе убытых пом.оперуполномоченного младший лейтенант НИКОЛАЕВ.
Сдавший дела райотдела старший лейтенант ПЕРЕПЕЛКИН Ф.Ф. и принимавший райотдел вновь назначенный начальником Струсовского РО НКГБ старший лейтенант МАЛОФЕЕВ А.Д. бандитами захвачены живыми и уведены в лес.
В лесу бандиты к ПЕРЕПЕЛКИНУ и МАЛОФЕЕВУ подводили освобожденных ими арестованых преступников на очные ставки, справшивали их как тов. тов. ПЕРЕПЕЛКИН и МАЛОФЕЕВ относились к арестованым и тут же их подвергали зверским пыткам.
Бандиты добивались чтобы тов. тов. ПЕРЕПЕЛКИН и МАЛОФЕЕВ выдали агентуру райотдела и др. сведения представляющие госсударственную тайну. Тов. тов. ПЕРЕПЕЛКИН и МАЛОФЕЕВ мужественно выдержали нечеловеческие пытки, но не изменили Родине.
Ветеран радянських спецслужб Георгій Санніков про напад групи підпільника Йосипа Миговича - "Ігора" (1926 - 1954) на оперативну групу МГБ :
..Позже, в октябре 1954 года, когда Игорь и Роман были ликвидированы, вышедшие ранее с повинной Грицько и Стефко поведали страшную историю, случившуюся в конце лета 1951 года на реке Днестр, в районе сел Тужановцы и Подднестряны.
В той части, где проходит болотистая местность, много пойм, стариц, где берега Днестра заросли камышом и часто бывают густые туманы, в поисках старых бункеров, которые здесь в свое время понастроили оуновцы, работала разведывательно-поисковая группа (РПГ) в составе 30 человек офицеров и солдат с собаками, в том числе несколько оперработников из Ходоровского райотдела МГБ.
Группа в течение недели вела поиск этих бункеров и оуновских складов-баз в районе сел Черный Остров, Рудковцы, Городище, а затем машинами была переброшена в Подднестряны, где переночевала и продолжала поиск вдоль Днестра с правой его стороны. Кроки маршрутов группы, планы работы обсуждались на совещаниях офицеров каждый раз перед ночевкой в хатах, правда хозяева не присутствовали, их удаляли при обсуждении оперативных вопросов, но каждый, кто бывал в украинских селах, знает, что разговор при желании в любой хате можно подслушать.
Как случилось, что бандитам стало известно о маршруте группы и о работе на Днестре именно в этом районе, не известно. Может быть, вообще произошло совпадение и бандиты не получали никаких данных от своих информаторов. Но факт остается фактом.
Ранним утром весь отряд находился на берегу Днестра, кучно расположившись отдыхать на плащ-палатках кто сидя, кто лежа. Солдаты, уставшие после десятикилометрового перехода, курили.
Офицеры отдельной группой работали с картой. Неожиданно из тумана, нависшего над серединой реки показалась рыбацкая лодка. В ней трое без головных уборов. Обычные сельские молодые мужики. Расстояние до лодки не больше 200 метров. Сидящий на веслах не гребет, только подправляет веслами медленно движущуюся по течению лодку.
Вот лодка поравнялась с группой. Все внимательно смотрят на людей в лодке. Никто, да и команды-то не было, не изготовил оружие к бою. Один из офицеров, закрывая ладонью глаза от слепящего солнца, кричит сидящим в лодке: «Кто такие? Давай к берегу!» В лодке не реагируют на окрик, смотрят в сторону военных.
Офицер повторяет свой приказ. Лодка, двигаясь по кромке тумана, начинает разворачиваться, как бы делая полукруг, но в сторону противоположного берега, и начинает входить в еще не рассеянный утренним солнцем туман.
И в это же мгновенье сидевший на корме человек резко вскидывает, наверное, лежавший у него на коленях автомат и открывает огонь в сторону военных. ППШ работает беспрерывно, пока не опустошает весь круглый диск – семьдесят два патрона.
И эти несколько секунд, пока пули шлепались в воду, секли песок, чавкая, уходили в глинистый берег, никто из лежавших не поднялся с земли и не ответил огнем. Лодка быстро ух��дила в туман, туда, где был еще невидимый заросший камышом противоположный берег.
Первым пришел в себя бывалый сержант, который вытянув перед собой автомат, ответил в сторону уже смутно видневшейся в тумане кормы уплывающей лодки двумя длинными очередями.
Это рожок – тридцать два выстрела. Бросился к «дектярю» , хозяин которого лежит без движения. Еще пару секунд, пулемет направлен в сторону смутно мелькавшей в клочьях тумана и уже не стреляющей лодки, и начинает гулко выбивать характерную для «дегтяря» дробь.
Еще секунда-две – к грохоту ручного пулемета примешивается трескотня автоматов. «Правее сто по течению!» – кричит кто-то из офицеров-войсковиков. Все дружно переводят огонь правее по течению. Через минуту следует команда: «Прекратить огонь!» Безумно лают собаки. Проводники их быстро успокаивают.
Погибших двое. Парни – из России, через несколько месяцев их ждала демобилизация. Нескольких человек бандитские пули только зацепили. Один из раненных в голову и щеку теряет сознание, наверное, от потери крови. Его, как и убитых, несут на самодельных носилках, сделанных тут же на берегу из тонких стволов нарубленного ивняка. Рации в группе нет.
Офицер и двое солдат бегом направляются в ближайшее село, чтобы по телефону сообщить в райотдел Ходорова о случившемся, остальные, неся убитых и раненых, спешат в сторону небольшого села Межиречье, где их заберут машинами из Жидачевского или Ходоровского райотделов МГБ. Все село видело и убитых, и раненых.
"Путівка в санаторій" - премія агенту МГБ, який видав останню групу підпілля ОУН в Білорусі.
25.02.1952 року група із 5-ти підпільників під керівництвом Володимира Лукашука - "Гриця" зайшла на ночівлю до жителя одного з хуторів Дрогичинського району Брестської області, який прийняв у себе підпільників , а сам повідомив про них МГБ.
В ході бою всі 5 повстанців загинули, з радянського боку були вбиті рядові Биков та Тютвін.
Із спогадів полковника МВД СРСР Івана Омельченка :
...Большое беспокойство у МГБ Республики вызывала банда ОУН под руководством атамана Грица, которая действовала в том числе и в Дрогичинском районе. Это была крупная для 1952 года банда, состоявшая, по нашей ориентировке, примерно из 7 человек, безжалостных и жестоких убийц.
На их счету, как мне помниться, было 38 терактов. А убийство ни в чем не повинного моряка, приехавшего домой в отпуск, и его девушки, которых бандиты встретили на улице и жестоко убили, вызвало бурю возмущения местного населения, в результате чего мы начали получать сообщения о передвижениях нелегалов.
Они периодически рейдировали на пограничье УССР и БССР. Мы ожидали, когда банда придет к нашим агентам и останется на ночевку. Зимой 1952 г. мы наконец получили сигнал о том, что она в полном составе прибыла к нашему агенту на один из хуторов Дрогичинского района.
Руководитель опергруппы, Либезник, молодой оперативный работник из Брестского УМГБ, не дожидаясь прибытия на место солдат, решил не упускать возможности задержать бандитов, и наша опергруппа выбыла на место их ночевки.
Мы окружили дом и, дождавшись прибытия солдат во главе с командиром взвода Владимиром Недельским, еще плотнее взяли его в кольцо.
Опергруппа дождалась, когда его хозяин, наш агент, вышел наружу и дал нам полные сведения о местонахождении внутри каждого бандита: два человека легли спать на печь, один лег между детьми на кровати, а остальные, в том числе сам Гриц, расположились на ночевку в другой половине дома.
Мы предложили агенту вывести семью из дома, но получили ответ, что этого делать ни в коем случае нельзя, т.к. бандиты могут проснуться и сообразив, что происходит, убить домочадцев.
Тогда было принято решение двум солдатам тихо зайти в первую половину дома и сразу уничтожить тех бандитов, что расположились на кровати и печи. Операция началась, однако не так гладко, как хотелось бы. Бандит, спавший в кровати был убит сразу, а из двоих на печи: один также был убит, а второй только ранен и успел бросить гранату на пол.
В результате взрыва — погиб сам, но был убит один наш солдат и ранен второй, пулеметчик. Ранены были и дети хозяина дома. Пулеметчик сумел выползти из дома и был отведен в безопасное место.
После этого наши солдаты стали стрелять по окнам и крыше, откуда открыли по нам огонь оставшиеся бандиты, убив еще одного солдата и нескольких ранив.
Предложение о сдаче они отклонили, а только лишь усилили огонь, бросили две гранаты, взрывы от которых, к счастью, никакого вреда нам не причинили.
Через 20 минут огонь бандитов сильно ослабел. Раздавались только редкие выстрелы автомата и винтовки.
Спустя некоторое время огонь вообще прекратился. Старший опергруппы направил в дом хозяйку.
Через некоторое время она вышла и сообщила, что из бандитов там никого нет, только один наш солдат ходит по дому. Эти слова хотя и насторожили Либезника, однако он все же попытался войти в дом. Осторожно стал открывать дверь, и в этот момент Гриц открыл по проему огонь из автомата, ранив офицера МГБ.
После этого Либезник дал команду уничтожить оставшихся бандитов. В окна и дверной проем полетели гранаты, а, подбежавшие к дому солдаты стали стрелять в оконные проемы, после чего все стихло. Все бандиты были ликвидированы. Была вызвана машина скорой помощи, которая забрала раненых.
Убитых погрузили на автомашину Белполка. Прежде чем погибнуть, бандиты уничтожили все свои документы, порезали все ремни, полевые сумки и другое имущество, чтобы нам не досталось.
Так была уничтожена самая сильная и вредная банда из числа остававшихся числиться по учетам МГБ БССР.
Следует отметить, что после выздоровления раненых детей хозяина дома, в котором были ликвидированы бандиты, семья получила путевку в санаторий на юге страны.
Грубешівська операція - поляки й українці разом проти комуністів
Нині Польща надає Україні неоціненну допомогу у війні з Росією. Польська держава приймає українських біженців, а натомість надсилає нам танки, ліки, харчі, спорядження, пальне. Ніколи ще в історії стосунки наших народів не були такими теплими.
Але ми співпрацюємо в боротьбі проти імперіалістичної Москви вже далеко не вперше. Сьогодні виповнюється ріниця одного з яскравих епізодів нашого бойового братства.
У ніч із 27 на 28 травня 1946 р. загони УПА разом із підрозділами польської антикомністичної організації «Воля і незалежність» («ВіН» – наступниця Армії крайової) вчинили напад на м. Грубешів (тепер – Люблінського воєводства Польщі). Номінальним командиром операції було призначено капітана Юзефа Домбровського («Віктор», «Азія») – командира «ВіН» Грубешівського повіту, але крім складання плану операції він участі в ній не брав. Усіми загонами у місті командував хорунжий УПА Євген Штендера («Прірва», «Нерв»).
Загальний план операції затвердили ще на конференції УПА та «ВіН» 18 травня 1946 р. З української сторони в операції брали участь відділи «Вовки І» (к-р хорунжий Петро Лагола – «Громовий»), «Вовки ІІ» (к-р Євген Ящук – «Дуда»), «Вовки ІІІ» (к-р – Степан Приступа – «Давид»), «Галайда ІІ» (к-р Василь Краль – «Чавс»), кілька боївок Служби безпеки ОУН (під загальним керівництвом Всеволода Пшепюрського («Ікар», «Скоб»), який не брав безпосередньої участі у бою), «торпедні» ланки (реактивних снарядів*) ст. булавного «Сушка» (Григорій Руденко, родом із с. Вовчик Полтавської обл.) та «Володі» – усього 120 чол. У резерві – 30 осіб.
Польськими загонами командували: у місті – поручник Генрик Левчук («Млот»), к-р загону «ВіН» у Холмському повіті; заставами за містом – поручник Чеслав Гайдук («Слепий»), к-р загону «ВіН» у Грубешівському повіті. У групі «Млота» діяли підрозділи поручника Казімежа Вітріляка («Гель», «Друк»), Вітольда Потерухи («Щербатий»), Яна Труся («Гаїк»). У заміських заставах під керівництвом «Слепого» перебували підрозділи поручика Мар'яна Гробовського («Кот»), Юзефа Ясінського («Гром»), Едварда Секульського («Ножице»). Усього: 150-160 чоловік.
За радянськими даними в Грубешеві розташовувалося 214 солдатів військ МВС, у тому числі 105 бійців (65 зі школи молодших командирів та 40 з 5-го батальйону), що прибули до міста 27 травня 1946 р. Розвідка «ВіН» та УПА мала такі дані: 250 осіб НКВС, до 60 – УБП (Управління громадської безпеки, польський аналог МВС), до 60 – Громадянська міліція (МО), 15 чол. - «Штурмівка», виселенча комісія - 20 чол., комендатура міста - 40 чол., Військо польське в казармах - 300 чол., контора Польської робітничої партії (ППР) - до 15 чол. З Військом польським була домовленість про нейтралітет. До речі, серед польських військових був поручник Войцех Ярузельський – майбутній президент Польської Народної Республіки.
Операція почалася о 1:30 28 травня за сигналом до атаки, яким ��ув постріл торпедою (реактивним снарядом) по казармах МВС. На будинок МВС наступали відділи «Вовки» І, ІІ, ІІІ, «Галайда ІІ» та «торпедна» ланка «Сушка» (2 установки); будинок виселенчої комісії – бойовка СБ «Остапа» (20 чол.); на пошту – боївка СБ «Хоми»; будівля УБП – загін «ВіН» «Млота» (25 чол. та «торпеда»); на житлові будинки співробітників УБП – група Яна Труся («Гаїк») (10 бійців «ВіН» та 2 –СБ); на МО – 1 боєць «ВіН» та 2 УПА; на ППР – група Вітольда Потерухи («Щербатий») – 5 чол.
Сигнал до відступу було подано о 2:30.
В результаті операції було завдано значних руйнувань будинкам штабу, казарм, стайнях та гаражів МВС, спалено міст через річку Гучву. Повністю зруйновано приміщення ППР. Штурмом взято будинок УБП, випущено приблизно 30 ув'язнених (українців та поляків). Виселенчу комісію не вдалося знищити, оскільки розвідка донесла помилкові дані щодо кількості та озброєння її членів, які відбили наступ.
Пошта теж була знищена. Міліцію не роззброїли, лише взятли в полон 5 міліціонерів. Ворожі втрати становили 20-30 солдатів МВС, 15 – ППР та УБП, 4 солдати Війська польського (зокрема майор МДБ). Втрати УПА – 2 бійці СБ убитих та 2 поранених. Під час уникнення погоні протягом 28 травня підрозділи УПА втратили ще 6 осіб убитими та 10 пораненими, зокрема поранення отримав к-р операції «Прірва». Загальні втрати загонів «ВіН» склали 4 убитих та 5 поранених.
*«Торпеда» – 150 мм реактивні снаряди від німецького шестиствольного міномета. Снаряди осколково-фугасної дії мали порохові реактивні двигуни, що приводилися в дію від електричної іскри, проте упівці запускали їх із «торпедника» (станка) власної конструкції. Він мав U-подібну форму, до нього вставляли снаряд. Задню частину після наведення «на око» на мету обкладали соломою. Солому запалювали, від неї запускався пороховий двигун, і снаряд вилітав.
Радянська довідка про один з випадків участі дітей у підпільній боротьбі :
СПРАВКА
Об использовании бандитами подростков для совершения террористических актов.
Шифртелеграммой № 15248 от 1.9.50 г. командиры соединений ориентированы о том, что последнее время бандитами используются подростки для совершения террористических актов против советско-партийного актива и наших военнослужащих,
30.08.50 г. командир отделения 8 ср 215 сп мл.сержант ТАРАКАНОВ ушёл из расположения роты на рынок райцентра РОЖНЯТОВ /2090/ Станиславской области для покупки сапог.
В 14.00 во время примерки сапог ТАРАКАНОВ в упор выстрелом из обреза был смертельно ранен подростком в возрасте 15-16 лет. Стрелявший скрылся.
От личного состава требювалось повышение бдительности и укрепления дисциплины.
0 notes
svyatosogodni · 3 months
Text
Tumblr media
🎉19 лютого — Що сьогодні за свято? ⠀ ❤️‍🩹 726-й день повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну ⠀ 🇺🇦 День Державного Герба в Україні 🌈 День змішування різних фарб 🐳 Всесвітній день китів 💪 Міжнародний день перетягування каната ⠀ 👼 День янгола святкують сьогодні Анатолій, Арсеній, Василь, Дмитро, Іван, Максим, Олександр, Севастян, Юліан, Ян, Марія, Марта, Марфа, Христина ⠀ ✅ Визначні події цього дня: ⠀ 1900 — Микола Міхновський у Харкові виголосив свій реферат «Самостійна Україна» 1954 — Кримська область перейшла зі складу РРФСР до складу УРСР 1992 — Верховна Рада України затвердила тризуб як малий герб України 2003 — у Києві пройшла прем'єра фільму «Мамай», що став першою повнометражною роботою режисера Олеся Саніна ⠀ ✌️ Більше подробиць про свята https://sogodnisvyato.com.ua/19-lyutoho-svyato/
Також долучайтесь до нас у месенджерах: https://t.me/sogodnisvyato https://invite.viber.com/?g2=AQA9K6a4nX9DWUzSYycvCwZm1EPyPRkoYBY6XhCe9cuobejEHyCwupbUgbSBZC3q
1 note · View note
nelligekata · 6 months
Text
🕯🗺19 листопада 1989 року відбулося перепоховання у Києві на Байковому цвинтарі українських письменників і політв’язнів совєцького комуністичного режиму
Tumblr media
🕯🗺19 листопада 1989 року відбулося перепоховання у Києві на Байковому цвинтарі українських письменників і політв’язнів совєцького комуністичного режиму – Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого.
Василь Стус − український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Відстоював вільний розвиток української культури. Творчість Василя Стуса заборонена совєцькою владою. Двічі арештований та ув’язнений. Помер 4 вересня 1985 року в таборі біля села Кучино Пермської області.
Юрій Литвин − український поет, письменник, журналіст і правозахисник. Заарештований та звинувачений у створенні підпільної націоналістичної організації «Група Визволення України» і засуджений до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у мордовських таборах для політв’язнів. Помер 5 вересня 1984 року в таборі біля села Кучино Пермської області.
Олекса Тихий − український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Помер в лікарні табору біля села Кучино Пермської області 6 травня 1984 року.
Їх прах привезли літаком із Уралу 18 листопада о 20.30 в аеропорт «Бориспіль». Там зі свічками й корогвами чекали близько тисячі людей. Домовини повезли до Свято-Покровської церкви на Куренівці. Там зранку 19-го покійних відспівали.
«Приблизно 30 тисяч людей вийшло на вулиці Києва, − згадував колишній товариш Стуса Василь Овсієнко. − Як ішли Володимирською повз будівлю КДБ, боялися, щоб не було провокацій. Але це була перша акція, де влада не посміла трощити синьо-жовті прапори, де нас не лупили древками й кийками».
Труни спочатку повезли на Софіївську площу, потім до пам’ятника Тарасові Шевченку. А звідти вже несли на руках до Байкового кладовища. Рух у центрі міста зупинився. Люди стояли зі свічками вздовж Володимирської вулиці. На мітингу виступили В’ячеслав Чорновіл, Іван Драч, Михайлина Коцюбинська.
На могилах установили однакові дубові хрести. У березні 1990-го їх підпалили. Винних не знайшли. 1993 року встановили три козацькі хрести із сірого пісковику.
💛Василь Стус був абсолютно свідомим того, що в імперії місця для України немає і місця для українців немає і що він сидить тільки тому, що він – українець.
Він це розумів. І його пророчі слова: «Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя…» – вони ж не просто про те, що він повернеться у ту саму «совєтську» Україну.
Стус знав, що його повернення в Україну стане тим, чим було повернення в Україну Тараса Шевченка.
Перепоховання Тараса Шевченка 22 травня 1861 року повернуло Україні відчуття окремішності і єдності, повернуло Україні національну ідею, ним і прописану: «В своїй хаті й своя правда, і сила, і воля».
Повернення Шевченка, вдруге після Богдана Хмельницького, відродило нас як націю. Це був момент, коли провідна верства українців усвідомила необхідність мати власну державу.
На перепоховання Василя Стуса, за даними уґб урср, збирається від 90 до 110 тисяч людей – за весь день, в різні часові відрізки під час перепоховання.
І ці люди не боялися іти із національними, на той момент забороненими, синьо-жовтими прапорами. І їх стільки було, прапорів і людей, що ні кґб, ні міліція вже не ламає, уже не хапає, уже не забирає. А усі вони уже не бояться. Уже бачать, що то нарешті прокидається українська свідомість.
1 note · View note
rostyslavua · 7 months
Text
0 notes
junkoid-gekkgekko · 1 year
Photo
Tumblr media
'Жінки! Рвіть релігійні пута! Будуйте соціалізм!', УРСР, 1930-ті (at Україна) https://www.instagram.com/p/CmZ7euttvxu/?igshid=NGJjMDIxMWI=
0 notes
dark-academia-ua · 1 year
Photo
Tumblr media
З народу і для народу: Михайло Дерегус Михайло Гордійович #Дерегус (нар. 5 грудня 1904, Веселе  — пом. 31 липня 1997, Київ) — український графік, живописець і педагог; член Спілки художників СРСР та Спілки художників України з 1938 року, член-кореспондент Академії мистецтв СРСР з 1958 року, член-кореспондент Академії мистецтв України з 1996 року, професор Української академії мистецтв з 1995 року. Депутат Верховної Ради Української РСР 5-го скликання. Творчість Михайла Гордійовича має широкий діапазон. Розпочавши свою діяльність як художник-живописець, він стає у подальшому одним з провідних українських графіків, не покидаючи, однак, живопису. Дерегус успішно працював і в галузі тематичної картини, і у пейзажі та натюрморті, і в портретному мистецтві. У Михайла Дерегуса є своя, наскрізна тема – тема народу, що проходить через усю його творчість, надаючи їй певній цілості та єдності. По духу і змісту своєї творчості Дерегус – художник яскраво національний. Він навчався в Харківському художньому інституті у 1923–1930-у роках, а у 1932–1941-у роках у ньому викладав. Обирався Депутатом Верховної Ради УРСР 5-го скликання (1959–1963 роки). В 1962-у році став головою Спілки художників УРСР, а в 1969-у – лауреатом Державної премії Української РСР імені Т. Шевченка (1969). Найвідоміші графічні серії роботи Дерегуса: “Катерина” (офорт, монотипія, 1936–1938), “По дорогах війни” (офорт з акватинтою, 1943), “Українські народні думи і історичні пісні” (офорт, м’який лак, акватинта, вугілля, 1947–1950). Також художник створив безліч ілюстрації до видань класичної української літератури, зокрема творів Івана Котляревського, Миколи Гоголя, Лесі Українки. Одна з доньок Дерегуса – Наталія – стала скульптором, а інша, Вікторія, – живописцем. Джерело: uartlib.org #народ #козацтво #МихайлоДерегус https://www.instagram.com/p/ClPBWD2owih/?igshid=NGJjMDIxMWI=
0 notes
demiurgeua · 1 year
Text
37-і роковини Чорнобильської катастрофи
37 років тому, 26 квітня 1986 року, двома тепловими вибухами на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території Української Радянської Соціалістичної Республіки, було повністю зруйнувано реактор і стався викид в довкілля великої кількості радіоактивних речовин. Розпочалася одна із найбільших техногенних екологічно-гуманітарних катастроф в історії…
Tumblr media
View On WordPress
0 notes
enegen · 1 year
Photo
Tumblr media
"Завжди несіть повну відповідальність за своїх співробітників". Коментар: Ніколи не перекладайте відповідальність. — Міжнародна школа бізнесу "Enegen", закони бізнесу. Цікава інформація: ООН – Всесвітній день боротьби з діабетом. 14 листопада 1918 року в Україні формується директорія на чолі з С. Петлюрою, який скидає гетьмана П. Скоропадського. 14 листопада 1939 Верховна Рада Української РСР ухвалила прийняти Західну Україну до складу УРСР. 14 листопада 2008 - у Вашингтоні розпочався перший в історії саміт G20. Ми відкрили канал у Viber для реєстрації і спілкування: https://invite.viber.com/?g2=AQAlCsEOZmIoNk%2FUDfUZFz2ZWIRHjhR458u1mx4pNb1InOnZPOjPrJTOWJujZmEV Міжнародна школа бізнесу "Enegen" www.enegen.org Консалтингова компанія "ХЕАГЛОБЕ" www.heaglobe.com #Донецьк #Banksy #Манчестерсіті #G20 #профанація #терміни #поняття #Ліверпуль #Кінбурнськакоса #Челсі #впо #Наполи #футбол #впо #Херсон #Генічеськ #14листопадасвято #енеджен #enegen #heaglobe #хеаглобе #цікаваінформація #мобілізація #юрист #кредит #повітрянатривога #адвокат #позика #мікропозикаонлайн (at Донецький інститут інформації) https://www.instagram.com/p/Ck813X-tAV9/?igshid=NGJjMDIxMWI=
1 note · View note
iarilopandius · 2 years
Photo
Tumblr media
З днем конституції України! Сучасна Україна отримала свою конституцію 28.06.1996 року. В такий день неможливо не згадати найдавнішу конституцію всього Світу - конституцію Пилипа Орлика від 05.04.1710 року! Тоді, три століття тому прийняття конституції відбулося в Бєндерах. Нинішня - в Верховній раді. В цій самій Раді, як відомо колись засідали і депутати УРСР, звісно, все прикрашено було відповідно до коміністичної ідеології. Зараз начебто все по інакшому, по- українськи, але... Все українське, і це вам скаже любий гід по ВР, є лише ширмою, під якою ховається все ті самі совітські малюнки, прикраси... Тобто в 90-х роках просто "натягнули" нові малюнки, таким чином законсервували те, що знизу... Дивно що в час, коли начебто країною йде декомунізація, в самому серці України під жовто - блакитним ховається криваво-червоне... https://www.instagram.com/p/CfWXg88jltI/?igshid=NGJjMDIxMWI=
1 note · View note
eu-ukraine · 3 years
Text
Голодомори в Україні як символ «братньої» політики Москви щодо українців
28 листопада в Україні традиційно відзначають День пам’яті жертв Голодоморів. Він щороку припадає на четверту суботу листопада і відзначають цей день на підставі президентських Указів 1998 та 2007 років. У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори... Читати далі »
1 note · View note
Text
Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media
Між молотом та ковадлом: спадщина модернізму в умовах війни Дмитро Соловйов Виклад Резиденція Вибачте Номерів Немає 10 квітня, 2024 року, Конференц зал готелю Інтурист-Закарпаття,
Текст автора:
“Спадщина модернізму є найбільш контраверсійною в Україні, зокрема й тому, що повністю випала на часи УРСР. Ще до повномасштабного вторгнення робота з нею була неабияким викликом, але тепер і стигматизація спадщини та її захисників, і темпи знищення досягли апогею. Нелегітимний президент росії в.путін нахабно заявив, що вся спадщина радянської доби належить Росії, і багато українців з ним охоче погоджуються. Та чи не дарма? На лекції ми поговоримо про цінність спадщини українського модернізму, складнощі з її сприйняттям, та кому вигідне її знищення. І чи вийде нам щось врятувати для з-під молотків українських чиновників й "активістів” по боротьбі з “радянщиною” та ковадла з російських ракет".
Резиденція ВНН продовжуючи приймати українських художників після повномасштабного російського вторгнення в Україну звертає увагу на роль культури та мистецтва в часи російсько-української війни. Виконуючи функцію резиденції, котра відбувається у бруталістичному, архітектурному готельному комплексі готелю Інтурист-Закарпаття, піднімає питання матеріальної та нематеріальної культурної спадщини. Збереження цінності критичної пам'яті історії. Пошук культурно-гуманістичного музею історії травматичних історично-культурних об'єктів.
Проект резиденції Вибачте Номерів Немає підтримано в рамках програми (re)connection UA 2023/24, що реалізується ГО “Музей сучасного мистецтва” та Ukrainian Emergency Art Fund (UEAF) у партнерстві з UNESCO і фінансується через Надзвичайний фонд спадщини UNESCO.
Програма (re)connection UA 2023/24 спрямована на відновлення зв’язків між митцями та їх аудиторіями, підтримку художників/иць як áкторів у збереженні культурної ідентичності України, втілення нових підходів до культури пам’яті, посилення стійкості та адаптивності інституцій, громад, митців до викликів воєнного часу
(eng)
Between the Hammer and the Anvil: The Legacy of Modernism in Wartime Dmytro Soloviov Lecture Residence Sorry No Rooms Available April 10, 2024, Conference hall of the Intourist-Zakarpattia hotel,
Author’s text:
“The legacy of modernism is the most controversial in Ukraine, in particular because it fell entirely to the times of the Ukrainian SSR. Even before the full-scale invasion, it was quite a challenge to work with, but now both the stigmatization of the heritage and its defenders and the pace of destruction have reached a peak. The illegitimate president of russia, v. putin, brazenly declared that the entire legacy of the Soviet era belongs to russia, and many Ukrainians willingly agree with him. But isn’t it in vain? At the lecture, we will talk about the value of the heritage of Ukrainian modernism, the difficulties with its perception, and who benefits from its destruction. And will we be able to save something from the hammers of Ukrainian officials and "activists” in the fight against “Sovietism” and the anvil from russian missiles"
Continuing to host Ukrainian artists after the full-scale russian invasion of Ukraine, the SNRA Residence draws attention to the role of culture and art during the russian-Ukrainian war. Performing the function of the residence, which takes place in the brutalist, architectural hotel complex of the Intourist-Zakarpattia hotel, raises the issue of tangible and intangible cultural heritage. Preserving the value of critical memory of history. Search for a cultural and humanistic museum of the history of traumatic historical and cultural objects.
Project of the Sorry No Rooms Available Residence is supported as part of the (re)connection UA 2023/24 program, implemented by the NGO “Museum of Contemporary Art” and the Ukrainian Emergency Art Fund (UEAF) in partnership with UNESCO and financed through the UNESCO Emergency Heritage Fund.
The (re)connection UA 2023/24 program is aimed at restoring ties between artists and their audiences, supporting artists as actors in preserving the cultural identity of Ukraine, implementing new approaches to the culture of memory, strengthening the stability and adaptability of institutions, communities, artists to the challenges of wartime
#reconnectionua
Photo credit Maryna Maliutina
0 notes
nightingaleroman · 5 years
Text
Tumblr media
Указ президії ВР СРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до УРСР
-
9 березня 1954 року
__
Decree of the Presidium of the Supreme Soviet of the USSR on the transfer of the Crimean region from the RSFSR to the Ukrainian SSR
-
March 9, 1954
__
Указ Президиума ВС СССР о передаче Крымской области из состава РСФСР в УССР
-
9 марта 1954
__
8 notes · View notes