Дорога назад з курортів Болгарії, пролягала попід берег Чорного моря. Одразу після перетину кордону, я проїхав через нескінченну кількість курортних містечок Румунії. Багато з них мають назви в честь планет, а може в честь римських та грецьких богів: Сатурн, Венера, Юпітер, Нептун та Олімп. Так як був в розпалі туристичний сезон, то всі вони були заповнені відпочиваючими.
Я ж зупинився ненадовго в курортному містечку Ефоріє-Норд. Воно схоже по розмірам на нашу Затоку, однак виглядає більш привабливо.
А от пляжі тут справді вражають. В першу чергу розмірами. Вони тут такі широкі, що на них поміщається в ряд декілька спортивних майданчиків, і залишається ще багато місця для самого пляжу. Протяжність теж вражає — по пляжу можна вільно дійти до іншого населеного пункту, а може навіть і далі. По структурі вони наче піщані, однак містять багато морських ракушок, тому босоніж по ним ходити не дуже комфортно.
Крім пляжу, своїми розмірами тут вражають і морські пірси. Не знаю скільки метрів вони в довжину, але щоб дійти до його краю потрібно хвилин 10.
З краю пірсів відкриваються неймовірні краєвиди на містечко і на порт.
Кількість людей на пляжах в сезон теж вражаюча.
Цікаво, що тут, на березі Чорного моря в Румунії, з періодичністю в 15 - 30 хв., курсують невеликі літаки, з рекламними плакатами.
В селі Равда, де я проживав, пляжі типові для Чорноморського регіону.
Однак, зовсім поруч, в місті Несебар, пляжі це щось неймовірне. По перше, це відкрите море, без будь-яких водних споруд, через що, до берега доходять абсолютно без змін морські хвилі, іноді справді велетенські.
По друге — ідеально чистий та міленький пісок, лежати на ньому і гуляти босоніж по якому неймовірне задоволення. За його чистотою тут дуже уважно слідкують: майже не щодня, а інколи навіть декілька разів на день, тут їздять машини, що просівають його.
Є тут і пляжі з камʼяним дном. Вони добре підходять для любителів снорклінгу. Тут до берега підходить велика кількість риби, тому справді є на що подивитись.
Крім того, тут, поруч з пляжем, можна побачити справжні піщані дюни. По суті пляж є їх продовженням.
Це неймовірне видовище. Саме тому вони є заповідною зоною і знаходяться під захистом.
Не дивно, що сюди зʼїжджаються туристи з усього світу. Інколи, на досить оригінальному транспорті.
Отак, несподівано для себе, я відкрив неймовірну країну Болгарію. І одне з неймовірних її курортних містечок — Несебар. Тому я з нетерпінням чекаю моменту коли я знов відвідаю це чудове місце.
Наступним містом Болгарії, яке я відвідав, було невелике курортне містечко Несебар. Зупинився я тут, а точніше на його околицях в селі Равда, абсолютно випадково: саме тут вдалось швидко знайти вільне житло в самий пік курортного сезону.
Сучасне містечко Несебар є типовим курортним поселенням на березі Чорного моря: тут збудована велика кількість готелів, барів, ресторанів, клубів, магазинів, парків розваг. Словом всього, що тільки потрібно для відпочинку влітку на морі.
Однак найбільшою несподіванкою для мене, було старовинне місто Несебар. Воно відділене від основного міста косою, що сполучає їх (перше фото).
Ще по дорозі до старого міста, одразу на косі, знаходиться одна з місцевих памʼяток — старовинний вітряний млин.
Далі одразу на вʼїзді в місто можна побачити руїни стародавніх укріплень.
В середині місто виглядає дуже автентично. Тут добре збереглись будинки XVII - XVIII ст. з цікавою і унікальною архітектурою.
Також тут можна побачити, велику кількість православних храмів. Всі вони мають оригінальну архітектуру і давню історію.
Щоправда, деякі з них частково зруйновані.
Поряд з старим містом є також декілька обладнаних гаваней і декілька діючих пляжів.
Також на території історичного міста знаходиться велика кількість ресторанів, кафе, сувенірних лавок і інших магазинів. Все це починає активно працювати ввечері, коли наплив туристів найбільший. Їх в цей час тут так багато, що стає важко пересуватись вузькими вуличками. Однак все це додає своєрідної атмосфери до літнього відпочинку.
Особливо коли все навкруги освітлюється тисячами вогників.
Перебуваючи в Софії, я мав нагоду відвідати історичний музей Болгарії. Він розташований на території колишньої резиденції Бояна, де поруч з музеєм знаходиться резиденція президента, віце-президента, премʼєр міністра і голови Народних зборів. Тому вся прилегла територія знаходиться під посиленою охороною. Це трохи спантеличує коли вперше туди потрапляєш.
Одразу після входу, ви потрапляєте в простору паркову зону, охайно оздоблену ландшафтним дизайном (перше фото). Парк оточує будівлю музею з усіх сторін. Звідси відкривається неймовірний краєвид на гору Вітоша.
За будівлею музею, знаходиться комплекс фонтанів, оздоблений також ландшафтним дизайном. Крім того там працює ресторан.
В середині, будівля музею, вражає не менше.
Крім самої будівлі, музей, звичайно, вражає експонатами. Всі вони є частиною історії Болгарської держави, і виставлені таким чином, що можна прослідкувати всю історію цієї країни і історію земель, на яких вона постала, ще до того як вона виникла. Ось як, наприклад, грецькі монети античних часів.
Також тут можна побачити і посуд, в тому числі виготовлений із срібла та золота.
Мабуть найціннішим експонатом є золотий скарб, знайдений біля поселення Панагюриште (південь Болгарії), що датується IV—III до н. е. Це золоті елементи посуду надзвичайної роботи.
Більшість експонатів, була зібрана на території усієї сучасної Болгарії, але не тільки. Є тут і експонати знайдені на території сучасної України та інших держав.
Є тут звичайно і стенди, на яких можна відслідкувати історію надбань, якими пишаються болгари. Є стенд присвячений зародженню писемності в Болгарії, а саме історію створення кирилиці. Деякі книги, представлені тут, настільки давні, що написані ще грецькою.
Є також окремий поверх, присвячений ще одній гордості Болгарії — обробці квітів троянд. Тут можна побачити як розвивались технології обробки та як саме використовувались і використовуються готові продукти. Виявляється, що це не тільки про парфуми.
Моє перше знайомство зі столицею Болгарії відбулось, коли я повертався з Греції. Я зупинився тут на один день. Цього було достатньо для того, щоб зрозуміти, що одного дня замало для повноцінного знайомства з цим цікавим містом.
Розповідь про це місто почну з самої центральної і найбільш значущої частини міста — урядового кварталу. На першому фото видно, як тут компактно розмістились будівля парламенту Болгарії (по центру), будівля президента Болгарії (справа) і інші адміністративні будівлі (зліва). Всі ці будівлі утворюють одну композицію.
З іншого боку, навпроти, знаходиться памʼятник Святої Софії, покровительки міста.
Архітектура адміністративних будівель має, на мою думку, схожий стиль. Ось як приклад, будівля суду, яка теж знаходиться в центральній частині міста.
Водночас, поруч з більш сучасними адміністративними будівлями, знаходяться і історичні будівлі, що одразу привертають увагу. Як от центральний ринок Софії.
І одразу навпроти нього — регіональний історичний музей Софії.
Але найбільше, мабуть, виділяються своєю оригінальністю храми. Ось, наприклад, собор Святої Неділі — православний храм.
Трохи далі, на цій же вулиці, мечеть Баня Баші.
А буквально через дорогу від мечеті, знаходиться центральна синагога Софії.
Як бачите, тут багато храмів різних конфесій, і всі вони мають цікаву архітектуру. Також вражають і розміри цих будівель. Однак, мабуть найбільшим з поміж них, є православний храм-памʼятник Олександра Невського. Це справді помпезна будівля і ззовні і з середини.
Взагалі гуляти по місту дуже цікаво і комфортно. Тут велика кількість парків, скверів. Головна ж вулиця міста, закрита для транспорту і є повністю пішохідною, по обидва боки якої знаходиться незліченна кількість кафе і ресторанів на будь-який смак.
Водночас місто виглядає дуже контрастним: візуально тут переплітаються різні архітектурні стилі, різні історичні епохи. Це доповнюється особливою атмосферою, що створюють місцеві жителі — дуже привітні люди. Все це вкупі породжує особливий колорит цього чудового міста, який ви одразу відчуєте, побувавши тут.
Більшість із нас, мабуть, про гору Олімп дізнались з грецьких легенд та міфів. Звідти ми знаємо і про богів, що там мешкали.
По одній із теорій, що я почув, коли відвідував місцевий музей, основою для легенд стало спостереження місцевих мешканців за природними явищами.
Перебуваючи поруч з цією величною горою, розумієш, щось в цьому і справді є. Так мені пощастило побачити золотий сяючий палац на вершині Олімпу, в якому згідно з легендами мешкали боги.
І навіть погляд Зевса.
Бо кожен захід сонця, поряд з Олімпом це щось неймовірне. Так само, як і тисячі років тому, тут відчувається дивовижна і мальовнича магія природи.
Пляжі на території містечка Платамон, переважно галькові. Глибина тут стрімко збільшується, при віддалені від берега. Вода чиста і прозора, що дозволяє бачити те що робиться на дні, навіть на глибині. Із мінусів, тут мешкає дуже багато морських їжаків, тому треба бути дуже уважним, щоб не наступити на них.
Якщо проїхати трохи південніше, приблизно 10 км, за місто, то можна потрапити на ще не забудований і не облаштований пляж. Крім того, звідси відкривається неймовірний краєвид на гору Олімп.
Тут знаходиться природній піщаний пляж з пологим берегом. Підводна частина також піщана, тому тут я не зустрічав морських їжаків. Зате тут можна побачити інших, більш безпечних, морських істот.
Місце це дуже популярне. Інколи навіть важко знайти місце на пляжі. Є також можливість відпочити і на обладнаних місцях, як от наприклад на таких.
Також поруч знаходиться місце, де невеликий лиман сполучається з морем. Я не зовсім розібрався з природою лиману, можливо його утворює річка, а можливо морська вода потрапляє на сушу. В будь-якому випадку, виглядає це дуже мальовничо.
Одного ранку, приїхавши на пляж, я став свідком невеликого шторму на морі. Плюсом було те що людей майже не було. Однак заходити в воду не хотілось. Тому я вирішив просто прогулятись по березі.
В місці де море сполучається з лиманом, я побачив безліч чорних камінців, яких раніше не помічав.
Однак підійшовши ближче і придивившись до них, виявилось що це зовсім не "камінці". Насправді це краби, розміром приблизно з долоню. Їх було так багато, що не можна було перейти цей перешийок, бо точно б наступив би хоч на одного краба.
Фортеця Платамон збудована ще в X ст. Це Візантійський замок, що мав стратегічне значення, бо знаходиться він на кордоні двох областей Греції: Македонії і Фессалії.
Під час розкопок на території, було знайдено фрагменти оборонних споруд, що датується IV ст. до н. е., ще раз підкреслюючи, стратегічне значення фортеці на протязі тисячоліть. Зараз ці фрагменти історики відносять до античного міста Гераклеіон. Цікаво що, біля пагорба, на якому знаходиться фортеця, були також знайдені фрагменти цього античного міста. Вийшло це випадково, під час побудови залізничного тунелю, що проходить через пагорб, на якому збудована фортеця.
За свою історію, вона пережила не одну битву. Остання відбулась тут в часи Другої Світової Війни. Тоді на території фортеці розташовувались підрозділи із Нової Зеландії. Вони потрапили під бомбардування.
Зараз на території знаходиться музейний комплекс. Тут можна побачити руїни античних і більш пізніх споруд.
Стіни фортеці дуже гарно збереглися, в тому числі і вежа, що знаходиться на території цитаделі.
Окрім контролю сухопутного шляху, з фортеці можна було контролювати і морський шлях, так як вона знаходиться на підвищенні, поряд з затокою Термаїкос.
Фортеця знаходиться поряд з горою ��лімп.
Тому зі стін фортеці відкривається неймовірний краєвид на цю гору.
Спостерігаючи величну гору Олімп здалеку, в мене виникло бажання роздивитись її ближче. Тому наступною моєю зупинкою стало невеличке курортне містечко Платамон. Воно розташувалось поряд з цією, овіяної міфами і легендами, горою.
Містечко виявилось дуже затишним. Тому тут збудовано велику кількість готелів, деякі з них гарно оздоблені зеленню.
Останній знаходиться на першій лінії від моря. Цікаво, що поряд з ним знаходиться стара залізнична колія, збудована ще за часів паровозів. Зараз вона не функціонує, хіба що як стежка до моря.
Цікаво, ще те, що все це оточено справжнім гаєм з дуже високих дерев, що ростуть майже на самісінькому березі моря.
В центрі містечка є ще гавань для човнів.
Вона є повністю відкритою для прогулянок. Особливо тут чудово гуляти на заході сонця, коли Олімп повністю показує свій силует.
Так як містечко є курортним, а погода тут влітку дуже спекотна, то воно оживає надвечір. І справляє враження типового середземноморського містечка, з великою кількістю ресторанів і кафе, вуличною їжею і різноманітними розвагами для туристів.
Захід сонця в Греції це щось неймовірне. Кожен захід сонця це вистава, в якій приймає участь все навколо. Сюжет наче один і той самий, однак декорації постійно змінюються. В результаті кожна вистава унікальна. Вже навіть після заходу сонця, вистава все ще деякий час триває, ніби натякаючи, що завтра буде продовження цієї магічної історії...
В містечку Неа Міханіона, в якому я проживав, є пляж, однак він невеликий, а в воді багато рослинності. Треба було знайти кращий варіант. Тому я вирушив на південь півострову Халкідіки в пошуках найкращих пляжів.
Спочатку дорога пролягала між великою кількістю полів і садів. Сади тут переважно оливкові.
Потім додались ще і виноградники. Поруч з якими знаходяться виноробні.
Потім я знов повернувся до моря, і помітив одну закономірність: чим далі на південь — тим більш оксамитового кольору стає вода в морі. Цьому є пояснення: на півночі затоки Термаїкос, в Егейське море впадає велика кількість річок, в тому числі і дуже великих. Тому колір води там більш темніший.
Найбільше мені сподобався пляж, що знаходиться на території природного парку Тсаірі. З пляжами із білого і мілкого піску.
А також справжніми барханами.
А ще звідси також можна побачити гору Олімп.
Особливо на західному березі парку — мису Фарос, який переходить в піщану косу, що поступово ховається в затоці.
Під час цієї подорожі, поселився я в невеликому містечку Неа Міханіона. Воно розташоване недалеко від міста Салоніки, на березі затоки Термаїкос. Містечко настільки невелике, що за час перебування там, в мене склалося враження, що містяни всі одне одного знають. Тому, по відчуттям здавалось, що я потрапив в типове середземноморське містечко, що можна побачити в кіно: тут дуже затишно і спокійно, а кожного вечора містяни збираються на посиденьки в центрі або просто гуляють біля моря. Тому панує враження, що кожен день це свято.
Поселився я в квартирі, з якої, в гарну погоду, відкривається неймовірний краєвид на гору Олімп, що знаходиться навпроти містечка, на іншому березі затоки Термаїкос.
Гору Олімп видно тут майже з будь-якого місця. Ось наприклад з набережної вулиці.
В містечку добре розвинена риболовна промисловість — є декілька пристаней і гаваней для риболовних суден.
Як невеликих човників.
Так і справжніх кораблів.
Тому і не дивно, що тут є рибний базар, який працює кожного дня, де можна купити найсвіжішу морську рибу. Цікаво, що в Греції, навіть на базарі, вас без чеку про покупку не відпустять.
А ще, на набережній знаходиться велика кількість ресторанів, де можна скуштувати різні страви із риби. І все це з неймовірним краєвидом на затоку Термаїкос в проміннях заходу Сонця.
Я мріяв побувати в Греції і відвідати місто Салоніки. Насправді, моє уявлення малювало екзотичну країну, геть не схожу на те до чого я звик. Але вже під час перебування тут, спершу складалось враження, що попри екзотичні рослини, все інше виглядає доволі таки звично. Однак, під час сходу або заходу сонця, це враження зникає. Все навкруги змінюється, завдяки вражаючій грі світла, тіні і відображення. І все навколо наповнюється неймовірною магією...
На території міста Салоніки пляжів немає. Однак на околицях, в невеличких курортних містечках є. Сюди ж з міста курсує катер, що виконує роль громадського транспорту. На фото добре видно пристань, куди приходить катер, а вдалечині місто Салоніки.
Поряд з пляжами і на пляжах є все для відпочинку: парасольки, додаткові водні розваги, кафе і ресторани.
Пляжі тут піщані.
Якщо проїхати ще трохи далі вздовж затоки в бік виходу із неї, то там знаходяться більш природні пляжі, без додаткових зручностей. Тому тут менш людяно. Однак навіть тут є кафе на колесах де можна перекусити.
Якщо ж продовжувати рухатись далі вздовж берегу, то ви опинитесь в широкій частині затоки Термаїкос. Тут вже Егейське море показує свій характер. Чим користуються любителі віндсерфінгу.
Гептапіргіон є ще однією уцілілою будівлею, що є частиною фортифікаційних споруд міста Салоніки. Назва форту перекладається як "фортеця семи веж". Вона збудована на залишках стін і частини башт візантійської фортеці, що в свою чергу була збудована на залишках стін акрополю (найдавніших поселень) античного міста. Деякі частини форту датуються приблизно XII ст. н. е.
Залишки акрополю можна побачити і зараз поруч із фортом.
З кінця XIX ст. форт був переобладнаний на вʼязницю, що функціонувала до 1989 р. В цей період на території було зведено декілька споруд, тому деякі частини виглядають більш сучасно.
Зараз на території працює музей. Вхід до нього знаходиться в одній із башт, під височенною стіною. Сходи при вході одразу розповідають про вік споруди.
Хоча це музей, однак одразу після входу розумієш, що це колишня вʼязниця. Відчуття не дуже приємні, особливо від деяких приміщень. Тому найбільше мені сподобались стіни.
Місто Салоніки називають по різному, це через різну вимову іноземців: Фессалоніки, Тессалоніки. Останній варіант найближчий до грецької вимови. Історія назви, цього міста, дуже цікава, тому наведу цитату з Вікіпедії:
Згідно з переказом, місто заснував македонський цар Кассандр і назвав на честь своєї дружини Фессалоніки, зведеної сестри Александра Великого і дочки македонського царя Філіпа II, фессалійської принцеси. Вона ж у свою чергу була названа Фессалонікою від злиття двох слів Фессалія та Нікі (грец. Θεσσαλοί + Νίκη, тобто Фессалія + перемога), оскільки народилась у день битви на Крокусовому полі, в результаті якої македонці та фессалійці здобули перемогу над Фокідою, завдяки якій фактично виграли Третю Священну війну в цілому.
Тут ви можете натрапити на історичні артефакти абсолютно випадково в будь-якій частині міста. Все це через те, що Салоніки засноване ще в 315 р. до н. е. За свою багато-тисячолітню історію місто було в складі багатьох держав, і як ви розумієте, ці переходи не завжди були мирними.
З´явилось воно через обʼєднання невеликих поселень в місто. В той час воно було частиною держави Македонія. Пізніше місто було в скла��і Римської імперії, а ще пізніше Візантійської імперії. З 1430 р. було завойоване османами і ввійшло до складу Османської імперії. З 1912 р. стало частиною незалежної Греції.
Зараз в місті можна побачити багато архітектурних памʼяток, що збереглись з часів панування римлян. Найвеличнішою, на мою думку, є арка Галерія.
Вона є частиною поховального (по іншій версії палацового) комплексу римського імператора Галерія, збудованого в кінці III - IV ст. н. е. Пізніше гробниця стала частиною християнської церкви, на честь святого Георгія Переможця або Юрія Змієборця, і отримала другу назву Ротонда святого Георгія. Пізніше в часи панування Османської імперії, була перетворена на мечеть. Поряд побудували мінарет. Зараз там знаходиться музей християнського мистецтва (Ротонда знаходиться зліва на фото).
Після захоплення османами, навколо міста було збудовано комплекс оборонних споруд: стін, башт і фортів. Про Білу башту я вже розповідав. Однак збереглась не тільки вона. Мені вдалось побувати ще в одній вежі, а саме в вежі Тригоніон.
З вершини башти відкривається неймовірний краєвид на місто. Звідси добре видно центральну частину міста Салоніки. Видно також як тягнуться фрагменти оборонної стіни, тому можна зрозуміти масштаби оборонного комплексу.
Башта збудована на перетині оборонних стін. З іншої сторони стіни збереглися краще.
Знизу вони виглядають дуже велично.
Особливо арки, що служили входами у місто.
Взагалі фрагменти стін можна зустріти в різних куточках міста.
Моє знайомство з містом почалось з набережної вулиці, що знаходиться на березі затоки Термаїкос Егейського моря. Перше, що привертає увагу тут — Біла Вежа. Тому і не дивно що вона є візитівкою міста Салоніки. Вона, як магніт, притягує туристів.
Башта має давню історію. Вона була збудована приблизно 1430 р. турками, одразу після того, як вони остаточно захопили місто. Спочатку башта була частиною оборонних споруд і служила фортом. Пізніше була переобладнана в казарму. А ще пізніше у вʼязницю. В 1912 р., після повернення міста до складу незалежної Греції, в результаті Першої Балканської війни, башту пофарбували в білий колір, як символ "очищення" вежі. Звідти і пішла сучасна назва. Зараз в середині башти знаходиться музей Візантії.
З набережної також добре видно порт міста Салоніки. Мені пощастило побачити круїзний лайнер, що в цей час перебував в порту.
На набережній, також, знаходиться скульптурна композиція на честь Олександра Македонського, греки його називають Олександром Великим. Вона встановлена тут тому, що Салоніки є столицею грецької області Македонія, що є батьківщиною полководця.
Однак Олександр Великий не єдиний, кого тут вшанували. В місті є площа Арістотеля, давньогрецького філософа і науковця-енциклопедиста, котрий також є виходцем з Македонії. На площі встановлений памʼятник діячу.
Крім скульптур видатним історичним постаттям, в місті можна побачити і справжні арт обʼєкти.
Деякі з них в вигляді фонтанів.
Саме місто дуже велике, як по розмірам так і по населенню. Це друге по розмірам місто в Греції, на першому місці столиця — місто Афіни. Однак адміністративно Салоніки це не одне місто, це, скоріше, мегаполіс, що поглинув менші містечка на околицях. Розміри міста видно на цих панорамних фото.
Центральні вулиці мені чимось нагадали центральні вулиці в Одесі — не дуже широкі і такі ж зелені. Подекуди, тут можна зустріти справжні зелені острови посеред суцільної забудови.