Тримайте лайфхак, як підняти собі самооцінку коли вона починає падати:
Спочатку зробіть гарні фоточки з собою, можете нафарбуватись і пододавати фільтри (за вашим бажанням), потім робите собі папку в гугл фото де ви будете додавати свої гарні фотки, і коли ви розумієте що у вас падає самооцінка, то просто заходьте в цю папку та дивіться на свої гарні фотки) Мені це реально допомагає, сподіваюсь і вам допоможе!
Просто покажу трохи краси, що відфоткала сьогодні.
Якщо чесно, то хочеться зізнатися.
Я дуже соромлюся фоткати, фоткатися і взагалі будь що, що з цим пов'язано.
Плюс, коли я дивлюся на те, що вийшло, то я засмучуюся. Бо це не співпадає з картинкою в моїй уяві. Ну і далі, своє бажання фоткати, після такого, я засовую настільки глибоко, наскільки можливо.
І просто сумую, коли дивлюся як гарно фоткають інші. Які якісні і гарні кадри виходять.
Знаю, що якщо у мене в руках був би більш серйозний інструмент для фото, то якість була б вища, але саме встановлення кадру, відчуття естетики, воно типу зовсім відсутнє. Це мене трохи вбиває.
Хороші фотокартки виходять лише за ідеальних умов🫣🤕
Короче, ще трохи відвертості 💀💀💀
Через це я не веду зараз свій інст вже більше року, бо відчуваю ніби я недостатньо підходяща для цього. Такі справи 😬
Такі руйнівні думки. При чому не агресивні, а пасивні і тому страшні. Тривожні почуття і примарне розуміння того, що нічого не має більше сенсу.
Я знаю, що впораюсь з цим, смерть близької людини це боляче, але це все ще моя смерть і не має нею бути. І бабуся теж завжди хотіла, аби в мене все було, казала, що гордилась моїм темпераментом і працьовитістю.
Але зараз це просто розпач. Мені нема куди його подіти, кожного дня мій мозок купу раз генерує імпульси до "о, сьогодні ще не дзвонили бабусі, а вже темніє, треба поспішити" або "гарні млинці вийшли, треба вислати бабусі". Ми буквально зізвонювались КОЖНОГО ДНЯ протягом більш ніж 6 років. Я любила з нею говорити і ділитись своїм життям, вона теж це любила. Два роки тому я купила їй планшет на гроші з стипендії, аби вона могла отримувати від мене фото і це була найкраща річ в світі, бо ми часто переписувалися і мінялися фото.
Це була найближча моя людина. В найважчі роки мого життя вона була буквально єдиною причиною, чому я стрималась і не вбила себе. Коли мені було найважче, коли я йшла це робити, мене зупинила думка про неї буквально в останній момент. Завдяки цьому я познайомилась з Максимом, в той самий день була наша перша зустріч. Вона ніколи цього не знала, але її присутність в моєму житті дала мені шанс на відновлення, на відмову здаватись. В певний момент моя єдина причина, завдяки якій я знайшла більше.
Було чотири вихідних і за цей час я встигла більш менш відпочити.
Але я всеодно нічого не встигаю. Пообіцяла собі, що не буду вирішувати шкільні питання на вихідних, бо не вивезу, якщо не відпочину, а тепер знову гнатися, бо відчуваю, що не встигаю.
Не дивлячись на це рада, що відпочила, зробила гарні фото, побувала на урвищі, приготувала пасту, погуляла з дівчиною. Непокоюсь щодо завтр��, але відпочила
Вранці ми поїхали в Гайнувку на ринок. Казали, що там по середах і суботах є справжнісінький базар, на якому можна знайти все — від локального гендмейду до домашніх продуктів.
Мене й перекладачку зі Львова забрала автом інша перекладачка, яка мешкає на сусідній резиденції. Дорогою ми заїхали до її будинку, вона нама його показала. Марта мешкає сама в невеликому будиночку, з усіх сторін оточненому лісом. Їй можна не заздрити. �� можна і позаздрити. Я б радше належав до другої категорії.
Звідти ми подались до Гайнувки. Спершу не могли знайти той базар. А потім — повірити, що те, що ми бачимо — це справді він. В цілому звичайний барар — перекупки з продуктами, ятки з фруктами і овочами, різне побутове приладдя, якась косметика (там я не втримався і купив олдскульний крем в банці, яких у нас не знайти (нівеа не рахується), бо він пахне моїм дитинством), китайські кросівки, шкарпетки-труси-халати. Словом, нічого надзвичайного. Єдине цікаве, що там трапилось — місцеві жінки з вишивкою. Вона незвична насамперед тлом — бо чорне. І самі візерунки — ще той наїв. Це дуже гарні приклади народного наїву. Я зацінив. Але вирішив не купляти.
Опісля ми подались до книгарні. Дорогою наша водійка повернула не туди, проїхала знак і заплатила 250 злотих штрафу. Неприємно було всім. Книгарня в містечку — невеличка. Я хотів взяти собі нові книжки Токарчук і Стасюка. Їх не було. Вийшли з пустими руками. Подались по продукти, дорогою зайшли в центр туристичної інформації, де набрали мап і всяких флаєрів. А ще — магнітів, як справжні туристи. Я ніколи не хотів бути туристом. А лише мандрівником. Але мандрівники, мабуть, не купляють магнітів. Тому це або старість, або ще щось недобре. А опісля вже не в найкращому настрої після усіх тих пригод подались додому.
По нашому приїзді нашу колеги приготували смачнючий обід. Який ми ще й запили вином. Спершу сухим, солодким опісля, бо я знайшов у супермаркеті якесь локальне вишневе вино. Солодне, густе, майже як наливка. Гріх було не взяти. Поїли, поговорили, випили вина. Пішли працювати. Не знаю, як моїм колегам, а мені нормально працювати не вдалось. Вимучив два вірші, сяк-так переклав. Завтра вочевидь вжахнусь, коли їх читатиму.
Через ті вірші мене взяла якась розпука. Запалив у каміні й довго медитував на вогонь. Спершу слухав і спостерігав вогонь, а потім слухав FM Галичина (не радіо, а аудіокнижку; навмисне без лапок) і спостерігав вогонь, поки той не погас. Потім — ще намагався перекладати, але марно. На тому й завершую день. Але аби було не так гірко, наливаю ще келих вишневого винця. Зайвим точно не буде. І може на фото це виглядає як блаженний відпочинок, як чіл, але ні. Це щось інше. (Заберіть дітей від екрану). Це щось з життя дорослої людини, яка (надто) багато працює. Але на сьогодні з неї точно досить.
У бабусі та дідуся Арктура скоро день народження і вони запросили нас. Святкування проходило в ресторані ділового району Сан-Мішуно
p.s. pose @simsxen @simmerianne93
А.: Навіщо ми взагалі приїхали?
М.: Нас запросили і було не ввічливо не приїхати
А.: Але вони ніколи не приїздили до нас
И.: В них не було можливості, забагато роботи
А.: Так-так звичайно
И.: Арктур поводь себе виховано. Вони твої бабуся та дідус
А.: Аякже, я в курсі
М.: Арктур
И.: Будь-ласка, трохи потерпи, це все ненадовго
М.: В кінці кінців це чудова можливість дати твоїй сестрі побути з ними, вони давно не бачилися
А.: Тому-що їм на нас начхати
И.: Милий це не так, вони люблять вас, просто їх сімейні звички досить холодні
А.: Добре мам
Х.: Милий познайомся. Цю прекрасну дівчину звати Мей Чан Хо. Вони старша донька поважної родини з якою ми дружимо
А.: Привіт
Х.: Вони люб'язно погодилися відвідати сьогоднішнє свято
p.s. pose @sciophobis
А.: Угу
Х.: Сподівають ти так само чудово поладиш з ними
А.: Аякже
Х.: Її сім'я відіграє важливу роль в чарівній спільноті
А.: Дуже радий
М.: Приємно познайомитися Арктур. Сподіваюся наше знайомство принесе гарні плоди
А.: Я також. Хлоя якщо знайомство завершено то я піду перевірю сестер
Як же без сімейного фото )))
pose @itsdefinitelynottea
І трохи особистих
pose @raspberrywhimss
Для кого вечір був чудовий так це для дівчат, вони були раді побувати в такому незвичному для себе місці та дуже втомилися, настільки що Арктуру прийшлось нести Локрис
pose @whimsyalien
Але вона була в захваті від цього району та міста, можливо колись тут буде її домівка
Зробила текстурною постою. Взагалі текстурна паста в мене дуже давно, але якось для неї не було часу, а потім ідей, потім бажання. Хоча я робила цю квітку досить довго спочатку почала робити її аквареллю були дуже гарні розводи, але розводи з фону переходили на квітку і мені це не подобалось я вирішила усю фарбу вимити і почати усе акрилом. З ним усе вийшло
Я вже розказував про гору, яка розділяє містечка Кемер і Кіріш, що на першому фото.
Одного разу я вирішив піднятись на неї. Види звідти відкриваються неймовірні.
Однак я не очікував побачити на вершині руїни стародавнього міста. Це руїни міста Ідіроса. Також фрагменти стін можна побачити і в місті Кемер. Проте там ще досі ведуться розкопки, а територія закрита.
Тут, на вершині гори, можна доторкнутись до історії античного міста.
Не очікував я також, побачити, на вершині, черепах.
Однак я планував побачити гарні краєвиди. І в цьому я не помилився, вони там справді є. Про всі ці місця я вже писав раніше.
Ось такий краєвид відкривається на гору Тахталидаг.
А ось краєвид на каньйон в парку Куздере.
Тут краєвид з висоти на містечка Кіріш і Чамюва.
Містечко Кемер.
Краєвид на затоку Анталія. Також добре видно бухту і парк Йорук, в Кемері.
📍Руїни Ідіроса
P. S. Не забувайте брати з собою воду, піднімаючись в гори в Туреччині. Навіть навесні тут дуже спекотно.