Обіцяла, що повернусь нормально пости писати, але щось універ з його кількістю роботи мене зжирає поки що 🫠

А так, розкажу мабуть про те, що накипіло.

Ніколи не думала, що дізнаюсь про похорони друга з новин. Це якийсь новий вид збочення. Я розумію, що всім тяжко, і це для сімʼї ще більше горе, але наскільки це неприємно, дізнаватись таке з новин 🤡 Я в ахуї, панове. Нікого не виню звісно, я не в праві. Лише якесь відчуття образи засіло і навіть не за себе, бо дивишся відеозапис з похорон і розумієш, що все взагалі не так, як хотів він. І одразу в голову приходить, яка була б його реакція.

Зранку весь день шкереберть пішов. Відмінили пари, поламала нігтя до крові, але, це дрібниці.

У мене зник друг. Ще один. Людина, яка зробила мені начебто і дофіга поганого, але і дофіга доброго. Поки нема тіла, але він військовий, смерть хоча б зможуть підтвердити. (Для розуміння контексту, з минулорічного квітня зник інший мій друг з Маріуполя, і ми досі не знаємо, що трапилось).

Новинні заголовки забиті звільненням Ардріївки, це наче і повинно радувати, але напис «3 штурмова» дуже муляє око, бо він служить саме там.

Я втратила своє минуле, я втратила своє улюблене місто, я півтора роки не бачилась з родиною, змінила 4 квартири та 2 міста, втратила студентські роки, втратила одного друга, який був мені близьким, і я не хочу втрачати ще й другого. Я сиджу в Дніпрі, який так до болю схожий на моє рідне місто, на відміну від Рівного, але за це треба платити тим, що ти вночі сидиш в комірчині і слухаєш прольоти раз на місяць.

І мені ще хтось буде щось казати про любов до людей тієї країни? Про терпимість?

Що ж, чисто заради того, щоб мати розуміння, я подивилась «Юрика». Такої крінжатіни і просто перекручення фактів я ще не бачила. Краще б назвали своє творіння одою ОБСЄ, їй богу.

І досить вже демонструвати цих анекдотичних російських військових, камон, якщо б вони були такі ідіоти тупі, війна б не йшла вже 1,5 роки.

Ех, піду далі оговтуватися

It's my 5 year anniversary on Tumblr 🥳

Що ж, не дарма значить зловила я наступ меланхолійного спокою, раз моєму блогу вже 5 років і тепер він має вигляд побитої собаки. В подальших планах думаю повертатись зі звичним форматом, з якого і починала. Бо як сказала мені психолог «найкращий безкоштовний психолог - це письмо»

«Столиця - це те, що у нас в серці, те, звідки ми родом»

- Дніпровський таксист

Нічне відкриття.

Дивуюсь, як раніше не помічала НАСКІЛЬКИ, російська культура крутиться навколо трупа Достоєвського. Типу мені раніше не спадало на думку, НАСКІЛЬКИ російська культура повернута навколо трупа Достоєвського. У них буквально всі їхні замашки обертаються навколо надрачування на цю особистість.

Памʼятаю, намагалась читати його чтиво, більш ніж на 4 сторінки мене не вистачило, і слава богу…

Донецька, але зараз Дніпропетровська

Українки та Українці, робіть реблог і пишіть з якої ви області 💙💛

Закарпатська 🌲

Дівчинка: буде слухати російську музику

Жінка: створила плей-лист, куди вносить всі знайдені за своє життя оригінали зарубіжних пісень, сплагіачених росіянами, бо ностальгія все ж таки на те і ностальгія (раніше у мене були збережені і ті, і ті)

Ух бля, чисто «пацюк момент»

Була у мене подруга колись, така собі як на той момент виявилось. Все намагалась за мною щось копіювати, токсичила, образливо жартувала.

Вона в окупованому Маріуполі знялась в відосіку, де вони дякують російським мчс-никам. Я наче тут вічна біглянка, ніяк свій кут не знайду, але хоча б з чистою совістю та честю. Бігаю по Україні в пошуках свого місця, але хоч не торгую своєю пикою. Так що трохи зловтішатися мені піде на користь.

Завозьте мені цілу фуру «А Я Ж КАЗАЛА, ЩО Я ПРАВА»

Важлива нотатка намбер 1

Якщо людина ну дуже не дуже, можна описати її як: «🚩 на 🚩, і 🚩поганяє»

Так, я знову прокинулась від вибухів, на лице явний ПТСР. На вибухи в моменті пофігу, на побутовий шум - взагалі не пофігу) Якийсь страх приходить тільки після розуміння того, що відбувається, коли ж сусіди зверху щось впускають реакція моментальна

І після цього мій хлопець ще дивувався, чому я півроку категорично не хотіла переїжджати до Дніпра…

Муд по життю - прокинутись вночі від вибуху, подумати, що то гроза починається 🌝

Як же хочеться простого людського в караоке, а потім напитись в слюні…

Треба написати маленький твір про бідну студентку юрфаку, яка страждає на недосип і ночами малює, бо мріє пов‘язати своє життя з мистецтвом.

А, та, вибачте, це ж моє життя

А це до минулого поста і питання про те, який в мене лук. Занадто база для альт, занадто альт для бази.

Світле пальто це не через мейнстрім, це гуманітарка 😅

В місті, де я зараз живу люди так нудно вдягаються… Я називаю це «інста-шик», оці однотонні спортивні костюмчики і таке інше.

Про смаки не сперечаються, але логічно, що до мене через то підвищена увага. І хай дорослі люди/мої однолітки і кажуть щось дивне в слід, я продовжу так вдягатись принаймні заради маленьких дівчат, які завжди із захватом кажуть своїм подружкам, яка я гарна)

Коли помру, хочу стати піском на березі Азовського моря. Нагадайте мені про це ближче до старості.