координати

46.749835, 36.797215

тут починалась я.

а де

починалось моє внутрішнє я. його я і досі шукаю. свій опорний пункт 

серед системи координат

cold coffee hot heart

Три. Дні. Ночі.

сьогодні був перший за довгий час день, коли в мені було жодного натяку на каву. можливо, на це вплинув дев’ятигодинний сон. anyways, шістнадцять годин без кави зробили із залишків моїх нервів тонкі струни, які рвалися легко, наче павутиння. ось так і з’ясувалося - залежність від кави у мене розвинута гірше, ніж усі інші погані звички. learn something new everyday.

а ще я не можу втамувати спрагу спілкування з тобою. останні три дні здалися мені нескінченністю, у якій я тону, але дістатися дна так і не можу. я шукаю твоє обличчя у сірій масі, яка проходить повз мене. у метро. у супермаркеті. 

виходячи на балкон, не беру запальничку, бо мені завжди давав її ти.

навіть і половинки буханки хліба забагато для мене.

автоматично зранку йду варити каву на двох, але не знаходжу другу чашку.

одинока тарілка нагадує, що вечеряти я буду також наодинці. якщо буду.

зварила каву. поки я це писала, вона вже охолола. а моє серце до тебе ще ні. залежність від тебе гірша за ту, що від кави. сподіваюсь, завтра ви поміняєтесь місцями.

the smartest thing she’ve never said

і ось я знову проходжу крізь старі брами моєї душі, у пошуках залишків світлих почуттів. а там лише уламки повітряних фортець, змішані із попелом рожевих стін. на лавці сидить розчарування, а коло неї зібралися подружки-спогади.

привітавишсь з ними, знайшла свої незграбні спроби ділитися думками зі світом.

минуло три роки з того часу, коли я була маленькою сімнадцятирічною дівчинкою із великими очима та мріями. 

минуло три роки, і я перетворилася на велику жінку із маленькими сподіваннями та заробітною платою.

нещодавно вкотре я дійшла до чергової точки повороту. ні, не до тієї, де трапляються дива, а до того пункту на карті життя, де зміни happens, а разом з ними й невеличке shit. хоча, могло бути роздоріжжя, перехрестя, а то й взагалі глухий кут.

залишається одне - іти далі. іти, поки є наснага, натхнення і маска чарівної посмішки.

відібраний дарунок долі

Я ненавиджу себе, коли я хоч трохи закохана. Це жахливе почуття у моєму випадку. Так, для мене, для безініціативної дівчини, яка не знає, шо із цим робити - це катастрофа. Мені сподобовся один хлопець. Це біда. Ми були давно знайомі, іноді спілкувалися, і то лише у соціальних мережах. Проте місяць тому я побачила його зовсім іншим. Його чарівну посмішку. Те, як він себе поводить. Та попри все це - він на мене по-особливому дивився. Я відчувала якусь взаємність. Таке було зі мною вперше. І не встигла я насолодитися таким збігом обставин, як своєю поведінкою я все зіпсувала. Бо тоді я не розуміла, що мої  дивні почуття до нього якраз такі, коли говорять про закоханість. Може і він щось таке відчував до мене. Тоді. Не зараз. Ми не спілкувалися з того дня. Вже все затихло. Рожевий туман почуттів вже розвіявся у моїй душі. І коли я де-не-де бачу цього хлопця, лиш тихий дощ омиває моє темне серце.

І, може, одного ранку я прокинусь вільною від цих почуттів. Або повністю в них зануреною.

Старий друг

Зараз перша година ранку. Взагалі-то ночі, але "ранку" більш гарно звучить для мене. Такий "badass way of living". У навушниках грає якийсь саммер-плейліст від стереомуд. Літній настрій. Учора вперше за дуже довгий проміжок часу я зустрілась зі своїм старим другом. Це дивно, але водночас і круто, як люди можуть просто зустрітися знов і почати спілкуватися. Як і зовсім не було тих довгих місяців мовчанки. Начебто попрощалися вчора і сьогодні зустрілися знов. До речі, це був його день народження. Мені довелося побувати на трьох його святкуваннях, і кожне завжди по-своєму незабутнє для мене. Учорашнє так взагалі пройшло у скромному колі його і мене. Патіхард на лавочці з лимонадом. Задушевні розмови про його гуляючий спосіб життя, кохану дівчину, і про зовсім протилежний мій спосіб життя. Скільки разів я казала, шо ми вже "не ті друзі". А потім знову розуміла. Він і є мій старий, справжній "кент".

Старий друг завжди краще нових двух.

Не дружи зі мною

Взагалі я не супервумен, але бастіон самотності я собі дозволити можу. Точніше, він більш нагадує бастіон забуття. Вранці я вирушила до свого "бастіону", але я зовсім забула, що це ж пройшли свята і сьогодні моя фортеця не пуста. Після фатальної спроби зануритися у власні думки наодинці, наступною зупинкою став місцевий парк, де я сподівалася насолодитися класикою Віктора Гюго. Моя подружка часто жартує щодо моїх походеньок, шо я розлучниця. Я не знаю, як воно так виходить. Виходить і все. От і сьогодні вмістившись на одній з лавочок у парку, я знову стала розлучницею і поганою подругою.  Ненавиджу я мати подруг. Не вірю я в жіночу дружбу і не вмію я з дівчатами дружити. А от з хлопцями - нема проблем. Хоча проблема все таки є - я завжди у френдзоні, і стати чиєюсь дівчиною мені ще не доводилось. От так є у мене з подругою спільний друг, але це для мене він хороший друг, а для неї - кохання декількох років. Не дзвонить він їй і не пише, і рідко зустрічаються вони, яке там кохання.. А ця лавочка - вона проклята. Я і тиждень тому там сиділа і зустріла свого друга. А він ще як навмисно морозиво купив нам. Сидим собі під деревом у парку така "парочка", начебто все добре, але почувалась я некомфортно і неправильно. Це для мене він - друг, і нічого ми не робили такого, а от подружка моя дізнається і повбиває. Бо негарно вийшло. І сьогодні ми зустрілися знову і теревенькали півтори години. І знов все неправильно. Погано я тепер почуваюся. Не вмію я дружити з дівчатами. Та із хлопцями, виходить, не вмію..

У бастіоні самотності мені долею призначено бути.

for all the creepers out there :D усе моє життя!

Дійсно підбирає музику до настрію чек іт аут http://www.stereomood.com я зараз насолоджуюсь життям.

Ніч у думках

Знову берусь за справу не мого життя - буду писати щось цікавеньке й не дуже. Нарешті ліміт вільного часу трохи збільшився, так шо тримайтеся - багато букв ; ) Гарної ночі, у мене вона нажаль не така зоряна, але вся у думках.