Tumgik
svetvtonnele · 1 year
Photo
Tumblr media
906 notes · View notes
svetvtonnele · 1 year
Text
пам'ять дощами вимило розум вітрами вимело хто тебе мила вимолив? хто тебе з неба виманив? звідки ти щастя випало? взяло мене і випило.. хто тебе в бога вигадав? і для чиєї вигоди? а не було вже виходу окрім дурного випадку сам я тебе і вихопив як випадкову вигадку сам же тебе і вимислив сам же тебе і вичислив і як пречистий вимисел поміж рядками вичитав я тебе мила вимолив з божого саду виламав і небеса відкрили ми і обгорнули крилами і не забракне сили нам поки шепочуть губи: мила а хто ти мила? любий а хто ти любий?
© Іздрик
0 notes
svetvtonnele · 1 year
Text
Поезжай, пока и дышится, и едется, Ты же в гости, не навеки поселиться. К медвежонку приходи его медведица И к ослёнку приходи его ослица.
Взгляд испуганный, старушечий, девчоночий, Точно выпустят, уверены? Узнайте. Приезжай, зайчиха, к малому зайчоночку, Если ты его узнаешь в этом зайце.
Кто с хвостами, кто с клыками, кто с косичками, Что везти вам? Почему вы не сказали? В длинной очереди белочки с лисичками С одинаково умытыми глазами.
Глянет мельком, недоверчиво прищурится, И как крикнет - зазвенит в шкафах посуда. Дай мне лапку, дай копытце или щупальце, И пойдём, и полетим уже отсюда!
И вприпрыжку - по бульварам, по ступенечкам, Этим днём - совсем коротким, очень длинным. Мама, мама, я могу теперь по-беличьи, Папа, папа, я умею на орлином.
Истончилась до конца различий плёночка Где тут чей, уже никто не замечает. И медведица погладила ослёночка И ослица медвежоночка качает.
Словно музыка кончалась - и не кончилась, Дирижёр взмахнул рукой, запели скрипки. Словно ветер пролетел над колокольчиком, Передал ему письмо от маргаритки. © Аля Кудряшева
0 notes
svetvtonnele · 1 year
Photo
Tumblr media
13K notes · View notes
svetvtonnele · 1 year
Text
каже йому: «не звикай до мене, хороший мій. наші години крадені, розпорошені. і, будь ласка, не говори мені про вину — я все одно тебе обману». каже: «я тут, пробач, зупинилася ненадовго. мене тут ніхто досі не бачив — і добре. я не буду ніколи ні оберегом тобі, ні каменем. уникай мене. бачиш, правда моя позаду — і я веду її. я не буду тобі писати, про що я думаю. дні занадто яскраві, ночі занадто чорні. тож, будь ласка, не говори нічого. тож, будь ласка, мовчи і не треба про марне питати теж. я із тих, кого ти довго ще пам’ятатимеш. я люблю і ненавиджу сильно і так раптово — ти до цього готовий? я не буду за тебе боротись із цілим світом. я ніколи на тебе не подивлюсь при світлі. я завжди повертаюсь і знову кудись тікаю. відпусти мене», — каже. а він не відпускає.
© Таня Власова
0 notes
svetvtonnele · 1 year
Text
Tumblr media
170 notes · View notes
svetvtonnele · 1 year
Text
Все мы ломались. Сейчас или в прошлом. Всех предавали, бросали и жгли. Всех нас меняли на цепь или брошку, все продавались за хлеб и рубли. В каждом из нас умирали надежды, в каждом под ребрами - список имен, мы – не святое, не злое, а между, между чертями и ликом икон.
Все мы цеплялись. За близких и время. В них ошибались и тратили зря. Все мы пытались жить мудро по схеме, сахар не есть (или есть втихаря). Лучшая чашка ждала нас в серванте, пили из старых, а эту - гостям. Все мы копили для неких гарантий, к черному дню и дурным новостям.
Все мы мечтали. Тайком или громко. Все рисовали победный маршрут. Все убегали из дома с котомкой с хрупкой надеждой, что где-то нас ждут. Все примеряли насмешки и жалость, если пришлось возвратиться назад. Всем нам знакомо, как взглядами жалят, как, соболезнуя, тонко язвят.
Все спотыкались. Встречали преграды. Все мы боялись споткнуться опять. Впрочем, храбрец ведь не тот, кто не падал, смел, кто рискует еще раз начать. Можно и чашку в особенный вечер, можно и деньги – всю жизнь под кровать, только живем ��ы сейчас, а не вечно, хочешь в Париж, значит, стоит слетать.
Много людей и желаний в анкете. Много неважных и блеклых как пыль. Многое мельком внушили соцсети, чье-то вранье и пустой кинофильм. Я же о том, что останется в сердце, что прорастает колосьями ржи, то, что не может к утру «расхотеться», то, что, по сути, и есть наша жизнь.
© Deacon
0 notes
svetvtonnele · 1 year
Text
Tumblr media
0 notes
svetvtonnele · 1 year
Text
Одягай найтепліші штани, Бо в підвалі померзнуть ноги. Я любив тебе ще до війни І скажу про це в день перемоги.
Я кохала тебе й до війни, Хоч і зараз лунають тривоги. Я скажу: «Ти себе бережи, Бо зійдуться ще наші дороги».
© В. Лісовицький, O. Koshyk
0 notes
svetvtonnele · 2 years
Text
Tumblr media
0 notes
svetvtonnele · 2 years
Text
раньше мы не стояли на блокпостах, пересохшим едва ворочая языком. мы бросали два рюкзака в кустах - и в волну студёную босиком. мы носили юбки, в пяти местах беззаботным прожженные кропальком.
не жалели на каждую из химер ни сердечного сока, ни письменного огня. ликовали, нужный найдя размер, в идеальный вставая свет на закате дня. спали крепко. не ведали, например, что такое «системы залпового огня».
а потом мы выросли, пробил час, ад продел нашу жизнь в один из своих станков. неживые от слёз, мы ждем, чтобы кто-то спас раненых собак, потерянных стариков. если забирают бесстрашных, зачем оставляют нас, скоморошьей гвардии дураков
а потом мы выросли и птенцам в подземельях сырых сжимаем ладонью рты. чтоб они не выдали нас гонцам догомеровой смрадной хтони и черноты. чтобы нас не отправили к праотцам, словно рыб, разрезав на лоскуты
я дышу, и боль моя так остра, словно воздух размолотое стекло. я люблю тебя, слышишь меня, сестра, пока горла не рассекло
я клянусь, что мы одолеем тьму, что недолго ей пировать. я клянусь, что прорвусь вопреки всему дорогую голову целовать.
© Вера Полозкова
0 notes
svetvtonnele · 2 years
Text
Tumblr media
0 notes
svetvtonnele · 2 years
Text
За київським часом о п'ятій у чорному небі — вогонь від зірки чи збитих снарядів. Народ ся рождає, славімо його.
Під дике ревіння сирени розноситься звістка кругом, по землях, ба більше — по венах: Народ ся рождає, славімо його.
Здивовані світлом незгасним плетуться волхви ланцюгом з дарами під зірку, до ясел. Народ ся рождає, славімо його.
Хоч Ірода військо стокриле ширяє з брудним батогом, під захистом вищої сили Народ ся рождає, славімо його.
Здійснять ще дива його руки у ранах, що спробуй загой. Із кров'ю, сльозами, у муках Народ ся рождає! Славімо його.
©️ Павло Вишебаба
0 notes
svetvtonnele · 2 years
Photo
Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media
Marilyn Monroe by Milton H. Greene, Black Sitting, 1956
Photographed in Milton’s New York studio before leaving for California to make Bus Stop, the use of the bustier and fishnet stockings first used here, sparked the design for Cherie’s costume, the character she played in Bus Stop.
1K notes · View notes
svetvtonnele · 2 years
Text
учиться помнить и учиться забывать: как остается незастеленной кровать, и стынет кофе, и звонок в прихожей… ведь тем осенние предметы хороши, что даже если летом ты с чего-то там решил, что разлюбил, то осень осторожно
тебе напоминает: ничего не исчезает, ноет в лучевой старинный перелом и сердце вторит
ему такой пронзительной тоской, что собираешь грустно-колдовской плейлист всех ваших песен на повторе
и он звучит, звучит, звучит, звучит
и вытирают пот со лба врачи: поскольку пульс рисует ритм
на мониторе.
© Алекс Микеров
0 notes
svetvtonnele · 2 years
Text
Tumblr media
0 notes
svetvtonnele · 2 years
Text
Якби їхня спільна історія так і не почалася, кожен зостався б сам на сам зі своєю війною. Серпень — пекельна, тілами напхана лазня. Вона стискає знайому долоню — й оживає знову. Усе, що сталося і не сталося з ними, задавнене, прикладене каменем, незабуте, проступає візерунком на шкірі, снивом, збовтаним із реальністю, перешкоджає бути тут і тепер собою, дихати на повні груди. Листя починає жовтіти. Він жартує невміло: так і не встигнемо напитися цієї отрути — пахощів літніх ринків, сонячного свавілля, дотиків плечей і колін, оголених та засмаглих, світла, що білою цівкою пробивається крізь біль, відчуття, ніби це — єдина мить, яку ти матимеш, аби закінчити речення, стиснути міцніше обійми. Чорна тінь відділяється і залишається на узбіччі. Крики придушені стануть круками, розкришаться угорі. Якщо захочеш розповісти мені, у чому річ, я слухатиму — тому, прошу тебе, говори.
© Julia Musakovska
0 notes