Мій експеремент (знати трохи більше ніж вчора)

Час від часу медики радять здавати аналізи, щоб перевірити свій рівень фізичного здоров’я. Але крім свого біоматеріалу, яким ми шляхетно жертвуємо у лабораторії, ще корисно іноді звертатись до своїх інших внутрішніх ресурсів, які на відміну від крові, калу і сечі, належать до нематеріальної природи. Іншими словами, копаючись в недрах свого якого-неякого життєвого досвіду, спираючись на свої знання, спостереження і вміння, іноді варто проводити аудиторську ревізію, прийти до своєї внутрішньої маніпуляційної палати і провести самоаналіз. Це не так просто, як наприклад, здати кров з пальця, там то просто – «вкусить комарик», а тут може вкусити нервовий розлад, повне розчарування у світі або себе у цьому світі або, навіть, величезний монстр під назвою депресія, який іноді страшніший за малярійного комарика, але все ж таки, це корисно. От і в мене раптово з’явилось натхнення таким зайнятись, ну не так вже і раптово, квартира вже тричі віддраяна, черговий сезон серіалу закінчився, а від книжок з’явилась рана на переніссі (хто читає лежачи до тих пір доки очі не закриються, і руки не впустять на обличчя важелезну книгу, зрозуміють). Коротше, у напівмедитативному стані, кажу «напів» тому що досягти повної нірвани мені заважає ремонт сусідів, які перебудовують свою однокімнатку у Версаль, я задумалась над тим, що ж я знаю, що я вмію, що я можу робити, чим я можу бути корисна. Виявилось, що я нічого не вмію, нічого не знаю і що користі від мене як від хештегу #залишайсявдома. Отака я в мами самокритична, що тут зробиш? Але виявилось все не так безнадійно, коли одного дня, доля змусила мене увімкнути свій старенький ноут, зрозуміти, що він нереально тупить і довго грузиться тому що пам'ять переповнена величезною купою слайдів, лекцій, різноманітних файлів та книжок з історії та теорії мистецтв. Я згадала, що мою ще одну освіту. Тут трохи збрехала, тому що я ніколи не забувала, що я її маю, але все ж таки, дуже шкодую, що в повній мірі ніде ніколи не застосовувала ці знання. П’ять років восьмигодинних лекцій в темній і холодній аудиторії, прекрасні обідні перерви в читальній залі академії і відчуття пульсації у горлі перед кожним іспитом або заліком не забути ніколи. І тут , десь віддалено, ледь відчутно в мене в голові прозвучало слово «евріка»! Ідея полягає в тому, щоб почати писати коротенькі есе або замітки на тему образотворчого мистецтва та архітектури. Боже борони, я не претендую на істину, а тим паче, на просвітницьку діяльність. Ніт! Просто буду намагатись писати щось коротке і цікаве про картини, скульптури і всілякі красивенні пам’ятки архітектури, а хтось буде це читати і раптом, коли повідкриваються всі кордони світу і всі здорові і щасливі поїдуть до Італії, Франції або, навіть, в Чернівці, милуватися культурою та мистецтвом цих країв, пригадається щось з моєї писанини і цей хтось буде знати трошки більше ніж раніше. Ось такий план. Моя маленька спроба.. Далі буде. Або не буде)) просто дуже самонадіяно щось планувати у такий час. Живемо сьогодні!