о світе, дай мені сил. вона знову шось мізкує

мені не подобається малювати очі, здається, що цим я відбираю свободу волі у персонажа. та можливо, іноді, очі таки потрібні. наприклад у випадку, коли персонажі дивляться на щось, від чого у них тремтить сердечко ^W^

розкажи мені казку

дивлюсь аватар: останній захистник, тобто залишила собі на ранок останні 2 серії 3 сезону. все, що малювала за час перегляду - галімота, адже я концентрувалася на перегляді. за цей час підвчила польську. не можу дочекатися, коли перейду до легенди про корру. хіхі, малюнки не знаю коли будуть, я не можу відлипнути ^w^

присяга лісу

мене вистачило лиш на 3 сльози, вони скотилися щокою, поки я робила скручування. і якщо мене не спиняють невдачі, то байдужість близьких також омине.

що каже медуза

дощара, холод, на днях прогнозують -1, я просто хочу сонця і теплого вітерця

перше питання, яке мене збентежило цього ранку: зараз 2023 чи 2024?

я мусила зайти в календар, щоб дізнатись

мені сумно

я звісно не прогулялась, але по справам згасала. купила печивко шоколадне, схряцала пару штучок з кавою, так добре на душі стало.

вчора зовсім не малювалось, от бувають такі дні, коли я нече й не я зовсім. класичний графік дня, наче геть не під мене налаштований, звичні дії вимагають потрійного напруження мозку, руки якісь задубілі. наче я залишилась по той бік сну, а тут замість мене автоматична лялька, з не обновленою системою. господи, ото намудрила, але це справді так відчувається.

хочеться, як дуглас, покотитися з пагорба, щоб відчути себе абсолютно живою, але чи триватиме це довше за мить. бо все, що я відчуваю, не триває довше. якщо відволічешся на усвідомлення думки, про те, що зараз, в цей момент я повинна почуватися живою, тобто відчувати порами вітер, тоді ця мить уже втрачена, бо я зосереджена на думці - відчути, а не на дії - відчувати.

отак я вчора зависла на вечірньому холоді. вітер хитав яблуневі гілки, на яких тільки пробилося перше листя. я думала лише про те, яке те листя гірке, але апетитно зелене.

я вечором: якшо я прокинусь о 7:30, то швиденько поснідавши, можна вийти прогулятись!

я вранці: дінаху, альтернативний варіант о 6 вечора

я не користуюсь пластирами, бо в мене є скотч

Я та жінка яка поремонтує все скотчем і ізолентою

обожнюю пісочне печиво, тут ти ще смакуєш, а в наступну мить задихаєшся від крихти в дихальних шляхах

і наостанок! я все ж поборола себе, і обговорила тему малюнків до віршиків, все виявилось набагато легше, ніж я думала, з мене потрібні самі лише малюнки, без жодних додаткових операцій, це щастя, бо бабця дара не готова до мозко-штурму нових технологій. а ще вчора вночі надихнулась пошукати книги по малюванню, але цікаві, а не просто навчальні, тож мене це добре запалює, гігі

ще! не розумію, мабуть мені не вистачає близькості, бо часто сниться колишня, чи не колишня, а хтось зовсім новий. ми йшли вечірнім незнайомим містом, трималися за руки, і вона шось наспівувала, а я йшла і намагалась осягнути, чому я, котра завжди вибудовує стіну до співаків, смирено йду і дозволяю її співу торкатися чогось, що ховається прямо за серцем. і так мені було ніяково і водночас захоплююче. наступний сон був шось між міцним сексом і міцним сном, це викликає в мене однакові емоції. старість..

спина болить але мені якось так весело, їла пиріжок з капустою, тісто забите, але добре, бо сама ліпила. раділа весь день, шо люблю жінок, бо вони завжди викликають у мене захват, щастя і нестримну усмішку. спала цієї ночі жахливо, наче мені в голову вбивали 20 сантиметрові цвяхи, але! потім я проспала пів дня :D тож, погода тепла теплюча, хочу вже вибиратись гуляти, мити голову й гуляти, такий девіз